Падеспань - Івченко Михайло

ПАДЕСПАНЬ

Напередодні свята березневої революції в технікумі відбувалась студентська вечірка. У великій актовій залі було повно студентів. На передніх лавах сиділо кілька викладачів. Але всі помітно нудились і, не криючись, голосно й смачно позіхали, чекаючи на неофіційну частину. На доповіді проректора з задніх лав почали потихеньку вилазити й тікати до вестибюля, й тим-то, коли доповідач промурмотів кінець своєї промови, авдиторія по щирості засипала його гучними оплесками. І той, соромлячись і червоніючи, але вдоволений такою пошаною, вийшов.

На неофіційній частині виступали якісь нікому не знані артисти: музики, співаки й співачки, які кволо й конфузливо поспішали виконати свою частину програми й зразу ж виходили. Серед них найбільш припав до смаку артист-комік, літня вже людина, розбита паралічем. Певне, він знав на своєму віку далеко кращі дні, бо увійшов до зали поважно й запишавшись. Розпорядник, т. Дрогодза, врочисто тримав його під руку. Посеред зали артист спинився і, спершись рукою об крісло, велично й ласкаво вклонився на силу гучних оплесків, що ними авдиторія зустріла його.

Досвідченим і певним оком він оглянув авдиторію, кілька разів підморгнув, невиразно цмокнув язиком, що викликало гучний регіт, і тоді взявся читати. Репертуар його був мішаний— російський і "малоросійський". З "малоросійського", як водиться, було прочитано "Горлицю й Горобця", "Ходить гарбуз по городу" і кілька грубих анекдотів про придуркуватого "хахла".

Публіка по щирості захопилась і гучно реготала, відповідаючи щоразу щедрими оплесками. Дехто схвильовано й розчулившись повставав з рядів і, ставши до стіни, захоплено стежив за кожним рухом артиста, проймаючись щоразу нестримним реготом. Тут же крутився й розпорядник Дрогодза. Він переходив від гурту до гурту й жваво приказував:

— От стерво! Смалить як! Артист імператорських театрів! Це, брат, не хунт ізюму! П'ятдесят карбованців злупив, сволоч!

Він смикав цапину свою борідку й важко поводив великими витріщеними очима. І по тому, приставши до загального захоплення і запалюючись від гострих дотепів артиста, неспокійно підстрибував плечима. По землисто-зеленому з чорними краплинами обличчю проходили йому нервові просмикування, а в сильних місцях він гучно реготав і додавав:

— От падлюка! Отак запузирює!

Тим часом артист перейшов на звичайні базарні анекдоти, але розповів їх влучно, і це, здавалось, припало найбільш де смаку, бо публіка відповіла гучним ревом.

Нарешті репертуар вичерпано, артист ласкаво вклонився й, притуливши руку до серця, велично, як король з приймальної зали, вийшов у супроводі Дрогодзи, шкутильгаючи на праву ногу. Його проводжали гучні викрики й оплески. На порозі артист спинився, знову притулив руку до серця, ще раз ласкаво й велично вклонився і по тому зник за дверима.

Тоді вискочив Дрогодза й, заляскавши в долоні, прокричав:

— Товариші! Оголошується перерва на п'ятнадцять хвилин! Після того почнуться танці. Можна бавиться: є пошта конфетті, буфет. Мамінькині синки можуть жрати скільки вгодно!

Хтось з студентської маси викрикнув:

— Браво, Дрогодза! Біс!

Але Дрогодза обвів гострим зором залу й наказно кинув:

— Перестань, Семенюк! Тобі слова не давали. Це тобі не комнезам.

— А що ж таке?

— Студентська вечірка. Треба фасону триматись!

— Заткни глотку, Дрогодза!

— Сам ти заткни!

— Ну, довольно бухтєть!

Проте ретельніші заходилися вже розчищати залу, і дальші вигуки Дрогодзи потонули в шумі пересуваних лавок. Він ще який час постояв, спантеличено повів своїми баранячим" очима й пішов до артистів.

І зразу ж почалися танці. Звідкись висунуло в кінець зали четверо му зиків: дві скрипки, контрабас і віолончель. Насере;] зали вийшов студент Кавченко, вже майже інженер, бо був ш дев'ятім триместрі. Сьогодні він, на диво всьому студентсько му колективу, був елегантний, у синьому новісінькому костю мі, й підкреслено вродливий, з чорним, гладенько причесана

чубом, з тонким смуглявим обличчям і блискуче-веселими очима.

Він ходив по залі спокійно й розважно, з широким бантом на грудях, певне, смакуючи свою елегантність та вроду.

Попри стінах розташувалось жіноцтво. Серед нього тепер були якісь чужі, пишно вбрані й нафарбовані жінки, зовсім не знані тут до цього. Вони сиділи, неспокійно кидаючи запобігливо-благальні погляди на розпорядника.

Дрогодза тим часом вискочив з кімнати, відведеної для артистів, і, підійшовши до розпорядника танців, щось заклопотано сказав йому. Той байдуже й ліниво відповів і зразу ж повернувся. Тоді Дрогодза, певне, зрозумів, що він тут зайвий, і швидко, ніби ще чимсь заклопотаний, подався в сусідню кімнату, де, побившись на гурти, вели свої цікаві розмови студенти.

Він підійшов до одної купки, ще вчуваючи в собі силу розпорядника, й патетично заговорив, але йому відповіли тихо й байдуже; він мерщій зщулився і, прислухаючись до розмови, шукав відповідного тону. Та, певне, тут йому не пощастить, і він, одірвавшись, пішов далі в глибінь кімнати, де, розташувавшись на канапі і в кріслах, інша купка студентів розмовляла з професором математики. Професор, колишній викладач технічної школи, низенький, на куцих кривих ногах, експансивний і в'їдливий, з товстими й довгими вусами, ніби спеціально призначеними на те, щоб мокнути в борщах, тепер жваво розповідав різні анекдоти й пригоди, і студентство відповідало йому співчутливим реготом.

Тим часом у залі музика заграла туш. Тоді розпорядник урочисто й струнко повів зором по залі й дзвінко прокричав:

— Музика, вальс!

І по тому, щойно зірвалися звуки вальсу, він озирнувся по залі й гукнув:

— Мсьє! Ангаже во дам! 1

І перший підійшов до миловидої дівчини, що самотньо сиділа в кутку зали.

Напудрені дами ображено підняли губи, але швидко з лави попри стінах насунули на них студенти. Танці розпочались Щасливо.

Ще який час тулились студентки, соромлячись і не зважуючись стати до танців, але швидко і їх утягли, і залу засипало метеликовими парами.

1 Панове! Запрошуйте дам! (Фр.)

— Гран рон! 1—кричав розпорядник. I трохи згодом:

— Мсьє! Шанже во дам! 2

З сусідньої кімнати кинулась до дверей сила люду, що пильно стежила за танцями. Розмова з професором математики якось сама собою обірвалась, і гурт студентів увесь посунув до зали. Математик потупцяв, але, не знаючи, що далі робити, посмикав вуса й, зітхнувши з нудьги, пристав до якогось гурту та став байдуже стежити за танцями. З зали тим часом кричали:

— Пті рон! 3

— Мсьє! Шанже во дам!

І ніби відчувши самотність професорову, як і свою власну, Дрогодза підійшов до математика й сказав:

— А здорово Кавченко одпарює!

— О, він майстер!

— Сукин син! А франтом яким розрядився!

— Можна сказати, цілить у полігон частоти!

Дрогодза гучно розреготався й витріщився своїми баранячими очима на професора, ніби щось зважуючи. Ще недавно він звик поводитися грубо й зневажливо, а теперішній студент II курсу, перевантажений громадсько-вузівськими обов'язками, з великими хвостами неуспіхів, він щоразу збивався з тону й різко переходив від грубо-фамільярного до запобігливо-благального. Він підійшов ближче й по-дружньому, навмисне знизивши голос, поспитав:

— Як вам наша вечірка сьогодні, Мефодію Гнатовичу? Професор, звузивши очиці й насмішкувато поглянувши,

відповів:

— Так собі, на три з двома мінусами. Кисленько, без перчику!

— А вам треба перчику?

— Ну, розуміється, що ж за вечірка без перцю!

Тоді Дрогодза, й собі скосившись і примружившись, в'їдливо зауважив:

— А ви б їм, Мефодію Гнатовичу, синус-косинус встругнули або осі координат запузирили. Весело було б, їй-богу!

Але математик зневажливо оглянув Дрогодзу й кинув гостро:

1 Велике копо(Фр.)

2 Панове! Міняйте дам! (Фр.)

3 Мале коло! (Фр.)

— А на одну з осей вас добре було б запузирити! Хороший, знаєте, з вас перпендикуляр вийшов би!

Дрогодза раптом зіщулився й, запобігливо замигавши очима, сказав, чухаючи потилицю:

— Чорт його знає! Понімаєте, щось і в мене заплуталось. Оця громадська нагрузка, просто ніколи жити.

— Ну, розказуйте,— ніколи! Мабуть, за дівчатами стріляєте! В кіношку запузирюєте!

— Який кіношка! Слово честі,— повірите,— й носа не показую!

— Ну от бачите! Так не можна, треба й розважитись. Молодь мусить всюди справлятись. То вже нам, старим...

— Правильно!

Тим часом із зали долітав голосний вигук:

— Мсьє! Агош! 1 Медам, о-друа! 2

Дрогодза повів головою в бік зали. Та очі йому раптом розбіглися, він повернувся до математика й рішуче сказав:

— Ходімо хоч пива вип'ємо, Мефодію Гнатовичу! Ну його к чорту. А то скучно!

— Пива можна. Це з охотою!

І вони, пробравшись крізь гурт, пішли вниз.

І вже в коридор із зали долетіло гостре й захоплене:

— Мсьє! Шанже во дам!

В буфеті купчилась сила молоді, але Дрогодза рішуче пропхався крізь гурт біля стойки, замовив пива й пляшку вина, чомусь підморгнув витріщено буфетниці й тоді повернувся. Око йому впало на один з столів, що його допіру звільняли, і він, мерщій підбігши до нього й широко ляпнувши руками, покликав математика.

З зали долітали сюди шумливий гомін і звуки кадрилі, а тут було гомінко по-діловому, стримано й буденно.

— Може, й риковки хочете? — поспитав Дрогодза, але математик рішуче захитав головою. Дрогодза розважливо й хазяйновито запропонував:

— Ну тоді вина попробуємо. Вино веселить серце чолові-чеське — сказано в Святому письмі.

— А в політграмоті як про це говориться?

— В політграмоті інше сказано, Мефодію Гнатовичу!

— А ви її добре знаєте?

1 Наліво (фр.).

2 Направо (фр.).

— Я? Політграмоту? Жартуєте! Що інше, але політграмо-ту... Ще можемо й з вами потягатись... Ну, так давайте, Мефодію Гнатовичу, за революцію, за науку, за змичку професури з студентами!

І від шуму, від біганини та вина Дрогодза швидко сп'янів і говорив голосно й патетично, насмішкувато дивлячись на професора. Обоє, ще раз чокнувшись, жваво заходились обговорювати вишівські справи.

В залі тим часом танці розпалювались. Музики, здається, самі сп'яніли від власної гри й захоплено гнали прискорено танок за танком. І від цього їхнього захоплення, здавалось, сп'яніли й танцівники — і невгамовно, й нестримно, в якійсь пожадливій, майже тваринній пристрасті кружляли в танцях.

Розпорядник Кавченко, тепер уже спітнілий, із синіми слідами на обличчі, але все ж святково-врочистий, з блиску —че-щасливим поглядом, встиг за цей час пройтись у танцях з кількома дамами, чужими й незнаними йому, потім з двома студентками, а тепер нудно й утомно витанцьовував з якоюсь випадковою дівчиною, блідою, в жовтих ластовиннях, що заздро й трохи крадькома позирала на нього.