Коли повернуся - Олійник Борис
«Коли повернуся» — захоплива подорож у часі та просторі, де минається межа між реальністю та фантазією. В цьому захоплюючому романі від автора Бориса Олійника ви зустрінетеся з головним героєм, який випадково втрачає свідомість і прокидається в іншій епосі. Захоплюючі події та загадкові персонажі переплітаються з непередбачуваними поворотами сюжету, залишаючи вас на краю крісла, чекаючи на розкриття таємниць.
У цьому творі автор майстерно використовує живописні описи, щоб перенести вас до різних епох та місць. Ви будете мандрувати з головним героєм через вікові джунглі, загадкові пустелі та виринати на вершини гір, де відкриєте нові світи та зустрінете неймовірних істот.
«Коли повернуся» — це не просто історія про пригоди та втрату, а й про пошук себе та пізнання справжньої сутності. Через важкі випробування та несподівані зустрічі герой знаходить новий зміст життя та переосмислює своє місце у світі.
Читайте «Коли повернуся» на readbooks.com.ua та відчуйте магію цього захоплюючого пригодницького роману. Він гарантує вам захоплююче читання, емоційну насиченість та враження, які залишаться з вами надовго. Приєднуйтеся до головного героя у його неймовірній подорожі та дізнайтеся, коли він повернеться з цього захоплюючого світу, де межа між реальністю та фантазією зникає.
вже одягнутий в камінь, –
Я камінь зніму із душі і квадратних рамен
І стану легкий,
мов хмарина в дорозі на Канів,
І ввіллється в душу, як в чашу,
козацький ромен.
І стануть нікчемними
виляски “слава-неслава”,
Порожній двобій язиків ні про що і про все, –
Коли я побачу, як сонце голубить отави
І мудний мурах
обережно личинку несе.
Пощо тоді, хлопці,
каррарський заманливий мармур,
І золото Креза,
і вкупі з хвалою – хула, –
Я віддаю за одне
недоспіване: “мамо”,
За те, що долоню мою
освятила бджола.
Пощо тоді слів перелітних
лукава пороша,
Холодні обійми
майстрів залаштункових справ,
Я все віддаю за хустину у синій горошок
З далекої пісні про ту, що любив, та не взяв.
Я все вам прощу,
побратими і недруги вчені, –
Хай доля врожайного вам надарує дощу!
Але не прощу і пилинки
на образ Шевченка
І зламану гілку калини
повік не прощу!
Тоді я прийду на відплату,
одягнутий в камінь,
І рухом гранітним змету крамарів і сутяг,
І хай мене судить по правді і совісті Канів –
Єдино Верховний мій
і Повноважний Суддя!
