Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Пожежа! Пожежа! – закричали довкола.

Луцьк палав.

  Згодом стало відомо, що сталося. Князь Свидригайло вирішив втікти з міста. А перед від’їздом він віддав наказ спалити міщанські хати. Вже не вперше, відступаючи, Свидригайло спалював міста, щоб вони не дісталися Ягайлові. Така страшна доля вже спіткала Збараж та Володимир, та ще безліч малих сіл. Доля жителів не цікавила Свидригайла.

  Литовський князь поділив військо на дві частини. Половина воїнів повинна була супроводжувати його при відступі. А друга половина залишилася у замку. Коли Свидригайло від’їхав на певну відстань, жителям наказали негайно покинути свої житла і перебратися у замок. А після цього дерев’яні хатинки загорілися.

  Польське військо спостерігало за пожежею з протилежного берега Стира. Сонька заворожено дивилася, як язики величезного вогнища знищують будівлі. Видовище  страшне, але, водночас, прекрасне: дика стихія проти того, що набудували люди.

  Ягайло непомітно підійшов ззаду і обійняв її за плечі.

  - Шкода, що замок не згорить! – вигукнув він. – Рівчак з водою стримує вогонь. Нічого. Вже все вирішено. Як тільки пожежа стихне, ми нападемо на замок.

Сонька обхопила себе руками за плечі. Її били дрижаки.

  - Господи, скільки людей загинуло жахливою смертю! – прошепотіла вона. – А скільки ще загине?!

  - А що ти думала? Війна – не лицарський турнір, – сухо промовив Ягайло. І додав після хвилинного мовчання: – Прекрасним дамам тут нема чого робити. Завтра вранці ти від’їдеш у Брест. Я дам тобі загін охоронців.

  - Я нікуди не поїду буз вашої милості! – Сонька розпачливо вчепилася у руку Ягайла.

  - Ти тільки заважатимеш мені. Замість того, щоб планувати напад на замок, я буду думати, чи не підстрелив тебе ворожий лучник.  

  - Ворожий? – здивувалася Сонька. – Там, на тій стороні – русини і литовці. Невже ваша милість не пам’ятає, хто ми по крові?

  - То раніше ми були литовцем та русинкою. А тепер ми – король та королева Польщі, – пояснив Ягайло. – Йди у намет і готуйся до від’їзду. Тут зараз розпочнеться таке... Зради твого добра і мого спокою, ти мусиш поїхати якомога швидше.

  У кам’яному обличчі Ягайла з’явилося щось таке, що Сонька відразу зрозуміла: не слід сперечатися! 

  - Я буду молитися за те, щоб з вашою королівською милістю не трапилося нічого поганого – вона вклонилася і зникла у наметі.