Королева Сонька - Ірина Звонок

  - А що мені буде, якщо я відпущу Ягайла?

  - Чого бажає князь? – запитав тевтонець.

  - Вітовтові пропонували корону Литви. На жаль, він не встиг коронуватися. Але я міг би стати королем замість нього...

  - Я доповім про ваше бажання великому магістрові, – знову вклонився лицар фон  Мергентхайм. А у нього достатньо впливу, щоб поклопотати перед за вас перед Папою. Ось тільки, до мене дійшли чутки про загублену корону...

  - Ягайло просто-напросто звелів своїм шляхтичам вкрасти її. Це вже всім відомо, – пхикнув Свидригайло. – Втім... Я готовий відпустити Ягайла в обмін на Поділля та на корону!

  - Розумне рішення, – відповів тевтонець. – А я уповноважений заявити від імені великого магістра, що у випадку війни наш орден готовий напасти на Польщу з заходу.

  - Домовилися, – Свидригайло простягнув руку німцеві. Він і сам був радий спекатися Ягайла.  

  Вже більше  року Ягайло сидів у полоні у брата. Звісно, його не тримали у холодному, вогкому підземеллі, як він колись вчинив з рідним дядьком. Але у нього відібрали зброю. І ця обставина перетворювала його на справжнього полоненика. Кімната, де тримали короля, була розкішно обставлена, йому не шкодували їжі та вина, які приносили на срібній таці. Але Свидригайлові лицарі чатували біля дверей. Ягайлові залишалося тільки безсило дивитися у вікно і чекати. А у він вже був у такому віці, коли залишалося чекати лише на смерть.  

  Ягайло змарнів у полоні. Волосся вилазило пасмами. Шкіра обличчя стало схожою на жовтий пожмаканий пергамент. Зовсім як ота папська булла, по якій Свидригайло спочатку потоптався, а потім підняв з підлоги і старанно розправив.

  Ягайло майже змирився з тим, що вже ніколи не вийде на волю. Тим більшим стало його здивування, коли на порозі кімнати став князь Свидригайло.

  - Ти вільний, брате, – хрипко промовив він. – Можеш їхати, куди тобі заманеться.

  Ягайло не міг повірити власним вухам. Схопився за серце, яке раптом швидко закалатало у грудях, і перепитав:  

  - Що ти сказав? Я вільний?

  Свидригайло смикнув себе за довжелезні вуса, але підтвердив:

  - Так. Можеш хоч зараз їхати, куди тобі заманеться. Але спочатку дай мені клятву...   

  - Яку клятву?

  - Що ти віддаси мені Поділля.

  - Я згоден, – кивнув Ягайло.

  - А ще я вимагаю, щоб ти передав мені корону Литви, яка призначалася для покійного Вітовта. Я сам хочу стати королем.

  - Я не знаю, де корона, – Ягайло розвів руками.

  - Так пошукай! – гримнув на брата Свидригайло. – Бо інакше я тебе не відпущу!

Свобода була такою близькою... Ягайло пообіцяв:

  - Добре, ти отримаєш корону.

  - Поклянися на хресті. Бо інакше я тобі не вірю.

  Велике чорне розп’яття висіло над ліжком. Ягайло тричі перехрестився, дивлячись на змучене тіло Ісуса.    

  - Клянуся! – промовив він, знаючи, що не збирається виконувати обіцянку.

  - Ти вільний, – Свидригайло змахнув рукою і відвернувся до дверей.

  - Зачекай, – зупинив його голос Ягайла.

  - Чого тобі? А, так! Твої люди, які оселилися у Вільно, чекатимуть на тебе біля замкової брами. Їх вже сповістили про твій від’їзд. Чи, може, хочеш, щоб мої лицарі супроводили тебе до кордону? Звісно, заради твоєї безпеки!    

  - Не треба! Я й сам знайду дорогу! – замахав руками Ягайло. – Скажи тільки правду: чому ти вирішив відпустити мене?

  - Бо отримав листа від Папи. Я не хочу, щоб мене відлучили від Церкви через тебе, – чесно відповів Свидригайло і поспіхом вийшов з кімнати.

  Свидригайло стримав слово. Ягайло покинув Вільно у той же день. І лише кілька місяців потому Свидригайло дізнався, що на момент отримання папської булли сам Мартин V вже був майже місяць як мертвий. Немолодого Папу розбив параліч. Лист до Свидригайла виявився одним з останніх, підписаних ним. А далі – довгі місяці, поки кардинали отримають звістку про смерть, поки зберуться на конклав і оберуть нового понтифіка... Та ще й невідомо, чи новий Папа буде продовжувати політику свого попередника.

  Одним словом, відлучення від Церкви вже не загрожувало Свидригайлові. Але він цього не знав.