Королева Сонька - Ірина Звонок
Король забажав побачити єпископа Збігнєва Олесницького. Прелат з’явився негайно. Він служив у соборі Святих Станіслава та Вацлава, що знаходився на территорії королівського замку.
Ягайло сидів у тому ж самому кріслі, але вже встиг перевдягнутися у жалобне вбрання. Єпископ аж сіпнувся, коли побачив короля. Він був схожий на висохлий скелет, на якому теліпалася занадто широка чорна шуба. Нагадування про смерть. Memento mori.
- Що ти думаєш про смерть Ядвіги? – запитав Ягайло.
Він ще й говорив про смерть! Але священники звикли до таких розмов.
- Королівна Ядвіга відійшла на той світ смиренно, як і належить християнці. Я сам сповідував та причащав її перед смертю, – сказав єпископ.
Обидва чоловіки перехрестилися і похилили голови. Королю було важко починати розмову, але він таки наважився.
- Ходять чутки... – щоб заговорити, Ягайло був змушений зробити над собою зусилля.
Єпископ пожалів короля.
- Так, я знаю, – перебив він. – Але то – звичайні плітки. Вашій королівській милості відомо, що поляки недолюблюють королеву-чужинку. До того ж, я подбав про те, щоб не допустити скандалу. Королева Софія привселюдно присягнулася, що непричетна до хвороби королівни. Зовсім як тоді, на суді, коли нам вдалося врятувати її.
- Тоді я зробив це заради дітей, – промовив Ягайло. – А ще – тому, що у моєму віці вже складно змінювати життя і вкотре починати усе спочатку. А ти? Ти ж поляк. Ти теж повинен ненавидіти Софію. Чому ти захищаєш її?
Єпископ Збігнєв потиснув пухкими плечима:
- Так, королева Софія для мене – чужинка. Але її сини – польські королевичі, народжені тут, у Кракові. З волі Божої вони народилися. І з Божої волі один з них стане у майбутньому нашим королем. А мій обов’язок – сприяти Божій волі.
Ягайло кивнув. Пояснення єпископа здавалося йому цілком зрозумілим. Він тільки гірко повторив:
- У майбутньому... Те майбутнє може настати вже завтра.
Єпископ уважно подивився на короля.
- Не буду обманювати вашу королівську милість, хоч і бажаю вам прожити сто років. Але ви вже дійшли до тієї межі життя, після якої Господь може призвати вас до себе у будь-яку мить.
- Я знаю.
- Ви зробили стільки добра для королівства Польського...
- Але навряд чи зможу залишити після себе повнолітнього короля, – іронічно посміхнувся Ягайло. – Владиславові лише сім років. Він – поки що нерозумне дитя, не здатне на самостійне правління. А Казимірові і того менше.
Ще у попередні роки король дійшов до згоди з польською шляхтою. Так, вони признають своїм королем сина Ягайла, але того з двох, якого виберуть самі. А за це Ягайло був змушений пообіцяти шляхтичам нові привілеї.
Єпископ заспокоїв його:
- Королевичі швидко виростуть. Я сам займуся їх вихованням та освітою.
- Тоді я не маю сумніву, що мої сини виростуть розумними та справедливими.
Єпископ Олесницький мав справедливу славу чоловіка розумного та високоосвіченого. І він це знав, а тому просто кивнув королю.
- А регенткою при неповнолітньому королі може стати королева Софія. Такий звичай, -- заявив Ягайло.
- Так, – знову кивнув єпископ. – Існує такий звичай. Але зараз обставини склалися так, що королеву Софію краще не назначати регенткою.
- Це ще чому? – здивувався король.
- Через плітки, – пояснив Збігнєв Олесницький. – Так, ми знешкодили їх, коли королева привселюдно присягнулася у своїй невинності. Але люди так просто не забувають. Коли вона стане регенткою при майбутньому королеві Владиславі... А я сподіваюся, що шляхта обере у королі вашого старшого сина. Так ось: коли вона стане регенткою при королеві Владиславі, люди знову почнуть пліткувати. А це може зашкодити вашому синові. Тож на мій розсуд, краще королеві Софії вести спокійне приватне життя. А регентом нехай стане людина, про яку ніхто ніколи й слова поганого не сказав.
- Таких нема у королівстві польському! – розреготався Ягайло.
- Ну, наприклад... я! – скромно потупив очі єпископ.
- Ти? – здивувався Ягайло. – А втім... Чом би й ні?
Олесницький приклав руку до грудей:
- Обіцяю вашій милості, що прикладу усіх зусиль для того, щоб вірно служити вашим синам і Польщі.
- Хай буде так! – погодився король. – А тепер залиш мене. Я хочу побути на самоті. Втім, ні! Постривай! – зненацька він покликав єпископа назад.
Збігнєв Олесницький вже стояв біля дверей, але швиденько повернувся до короля.
- Як поводилася королева Софія у мою відсутність?
- Бездоганно, – впевнено відповів єпископ. – Вона займалася лише синами і справами королівського замку.
- Добре, – слабко промурмотів Ягайло.
Вночі він пішов у опочивальню королеви.
Сонька чекала на Ягайла.
