Королева Сонька - Ірина Звонок
Ягайло не міг говорити, бо злість здавила його горлянку. Натомість він намацав у кишені перстень князя Вітовта, який власноруч зняв з пальця покійника. Ягайло задумливо покрутив перстень у руках, помилувався гербом Погоня – лицар на коні з мечем у руці. Потім пальцем підкликав до себе одного з небагатьох вірних поляків, якому дозволили залишитися при королі. Голос Ягайла тремтів і хрипів.
- Пане Менжику, підійди сюди, – звернувся він до шляхтича, який виконував при Ягайлові обов’язки чашника та писаря. – Передай цей перстень моєму братові.
Ян Менжик, який прославився у битві при Грюнвальді, коли власноруч вів у бій хоругву під гербом Вадвич, прийняв перстень. Шляхтич ніс його на зведених докупи долонях, так, щоб усі присутні бачили, що саме передав Ягайло своєму братові. Не просто перстень, а символ влади.
Менжик зупинився перед Свидригайлом, вклонився з гідністю, і віддав тому перстень. Свидригайло чекав більшого, але мусив задовольнитися перстнем.
«Хоч би Ягайло сам, власноруч, підніс мені перстень, а не передав через якогось там Менжика, володаря села Печеніги на сто чи двісті селянських дворів!» – незадоволено подумав Свидригайло. Він навіть не здогадувався, як високо цінував король Ягайло небагатого та незначного шляхтича. За довгі роки правління Ягайло навчився відзначати підданих за вірність та заслуги, а не за високий титул та великі володіння.
Свидригайло надягнув перстень на праву руку і різким жестом підняв її, щоб побачили усі присутні. Після цього почалося найголовніше. Єпископ Матвій, під спів молодих дівчат з церковного хору, увінчав голову Свидригайла князівською короною, яка мала форму червоної шапчини, отороченої хутром горностая та увінчаної золотим хрестом. Королівську корону, на яку так чекав Вітовт, до Литви не довезли. Литва залишилася князівством і, напевне, ніколи вже не перетвориться на королівство.
- Слава Великому князю Болеславу Свидригайлу! – урочисто оголосив єпископ.
- Слава Великому князю Свидригайлу! – підхопили усі, окрім Ягайла.
