Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Бо боюся повторити дядькову долю.

  - Не кажи дурниць. Ми – діти одного батька й одної матері. Я ніколи б не вчинив тобі зло. Якби я не вбив би Кейстута, він повбивав би нас усіх, – хрипко пояснив Ягайло. – Тебе, мене... Усіх нащадків Ольгерда.

  - Може й так, – сумно погодився Свидригайло. – А все одно, тобі не можна довіряти. Ти не вийдеш з цього замку, Ягайле...

  - То ти хочеш вбити мене? – Ягайло потягнувся до ножа, але не намацав його на широкому поясі. Ножа у нього завбачливо відібрали Свидригайлові вояки.   

  - ...Аж поки Поділля не стане моїм.

  Король полегшено зітхнув. Свидригайло не збирався вбивати його. Поки що.

  Ліси, що оточували Вільно, вже втратили листя, і тепер губилися у сіро-білому тумані. Мрячило. Незатишний, холодний, краєвид. І так само незатишно було на душі у Ягайла. Дорога, що збігала з Замкового пагорба, вела на захід, до Кракова. Гайнути б туди зараз... Ягайло з радістю викупив би свою волю ціною Поділля. Але йому було шкода багатих земель. Може, вдасться обдурити Свидригайла?  В усякому разі, варто спробувати.

  Брати спустилися з Гедимінової вежі. Коли обидва опинилися на твердій землі, Ягайло прошепотів на вухо Свидригайлові:   

  - Ти ніколи не виграєш, брате?

  - Чому це? – здивувався Свидригайло.

Ягайло пояснив:

  - Тому, що коли ми стояли на самій височині, і я був без зброї, а навколо нас снували лише твої вояки, досить було тільки одного легкого поруху... А ти не зробив його!

  Ягайло, не перстаючи реготати, увійшов до будівлі. Свидригайло залишився стояти під огидною мрякою, від якої холод пробирав до самісіньких кісток.

  Втім, Ягайлові довелося власноруч написати листи до старост та каштелянів подільських міст та замків. У тих листах, продиктованих самим Свидригайлом, король наказував передати вищевказані міста та замки представникам Великого князя Литовського. Свидригайло простежив, щоб ніяке підозріле слово не затесалося посеред тієї писанини. На його очах Ягайло запечатав листи власною печаткою і передав посланцю.

  Свидригайло залишився задоволеним. Він не знав одного: у сумці посланця, серед потрібних для подорожі речей, лежав пучок свічок. І у тій свічці, яка знаходилася якраз посередині було сховане справжнє послання короля Ягайла. То була справа однієї години для небагатьох поляків, якім дозволили залишитися у Вільні і час від часу відвідувати свого короля, щоб переконатися, що з ним все добре. Зробити на свічці довгий надріз, видовбати віск, вкласти всередину тонкий шматок списаного паперу, і зверху знову залити воском.

  Таємного листа отримав Михал Бучацький, староста галицький, кам’янецький та перемишльський. Старий досвчений воїн усе зрозумів. І коли посланці Свидригайла, боярин Тарло Щекаревич та князь Михайло Друцький, прибули до Кам’янця-Подільського, то там на них вже чекало польське військо.