Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Ні, – знітилася Ядвіга. 

  - Вашій милості відомо, що брехати – смертний гріх? 

  Ядвіга намагалася пригадати, чи була Брехня серед смертних гріхів, які були зображені у її Часослові у вигляді веселих та нахабних жінок з розпущеним волоссям та зав’язаними очима. Рудоволосу Розпусту Ядвіга пригадала майже одразу, Обжерливість теж була намальована на різнокольоровій мініатюрі: товста жінка, яка жерла кабанячу ногу так, що аж за вухами лящало. А Брехні вона не пам'ятала. Але й не вірити єпископу не могла. Той знав про віру більше ніж будь-хто.

  - Ви потрапите у пекло, коли й далі будете брехати. 

  Ядвізі стало невимовно страшно. Єпископ знав, як змалювати перед дівчиною пекельні муки. Ядвіга уявила себе на розпеченій пательні. Чорти здирають з неї шкіру. Вона волає від нестерпного болю. Вона бачить власне м'ясо, червоне і закривавлене. Її очі вирячуються від жаху. Гончі пси їдять здерту шкіру, скавулять, принюхуться, злизують кров з обдертих пальців дівчини. І нова шкіра відразу наростає на її змученому тілі. Але Ядвізі не стає легше від того. Бо чорти знову беруться за свої пекельні прилади, і мука повторюється знову. І так цілу вічність.

  - Я не хочу у пекло! – налякано заверещала Ядвіга. 

  - Тоді покайся! – негайно запропонував єпископ Збігнєв. 

Ядвіга безсило кивнула. 

  Наступного дня у соборі Святих Станіслава та Вацлава відбулася важлива церемонія. Єпископ Збігнєв вже влаштовував щось схоже, тому цього разу добре знав, що робити. 

  Королева Софія сиділа у кріслі, схожому на трон, і слухала месу. Придворні дівчата, вбрані у рожеві та блакитні сукні, ввели попід руки королівну Ядвігу. Хвору дівчину всадовили на стілець біля ніг королеви. Єпископ Олесницький розгорнув перед її обличчям товстелезну Біблію.

  Ядвіга поклала долоню на сторінку і промовила:

  - Перед обличчям Господа Бога я клянуся у тому, що ніколи не звинувачувала мою мачуху, королеву Софію, у моїй хворобі. Ніколи мої вуста не казали поганих слів про королеву та її оточення. Мені достеменно відомо, що ніхто мене не труїв і не чаклував, щоб звести мене у могилу. Плітки, які останнім часом ходять по місту, – вигадки злих людей. Їх розповсюджують вороги корони. Нехай Господь покарає тих, хто причетний до підлої вигадки.

  - Амінь, – довершив єпископ.

І усі присутні слухняно повторили:

  - Амінь.

  Потім Сонька у свою чергу поклала руку на Біблію і впевнено промовила свою частину клятви:

  - Перед обличчям Господа Бога я клянуся у тому, що ніколи не бажала смерті королівні Ядвізі. Ніколи я не чаклувала проти неї, ніколи не додавала отруту у її їжу чи питво. Нехай Господь Бог покарає мене, якщо я брешу.

  Після урочистої меси мачуха та падчірка подивилися одна на одну з ненавистю і розійшлися у різні боки. Але шляхта була задоволена очисною клятвою, яку принесли обидві жінки. Єпископ Збігнєв вчасно вирішив конфлікт між Сонькою та Ядвігою.