Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

гостей продовжували весільну гостину. Про відносно пізніший час походження деяких ритуалів свідчить важливість чесноти нареченої (саме від цього залежало, як відбувалося продовження весільного обряду). Хоча ця частина весілля менше зафіксована збирачами фольклору, існуючі записи свідчать, що, коли молода виявлялась чесною, то всі гості веселились, до столу подавали вареники з вишнями чи пироги з калиною, калинові калачі. Така ж символіка переважала у піснях, де молода порівнювалась з ягідкою, вишнею, червоною рожею тощо: Під калиною спала,      На мою білу пелену, Калину торкнула, А на мою чесну голову, Калина капнула  А на мої білі лиця — На мої білі ноги, Всенький рід веселиться.

Якщо ж наречена виявлялась нечесною, то вона повинна була просити прощення у кожного з родини, а в обрядових піснях висміювався рід молодої, її батьки. Поряд з гостро іронічними піснями відбувалися обряди, якими близькі нареченого «метились» родові молодої: вдівали хомут на шию її матері, обмазували її ворота дьогтем, вішали білий прапор на комині її будинку чи дереві. Цей етап весілля має значні відмінності на різних територіях, що, очевидно, є наслідком давнього проживання у різних реґіонах різних праслов'янських племен, кожне з яких мало свої закони, які часто кардинально відрізнялись між собою. Так, у ряді східних реґіонів чесність нареченої не була суттєвою, подекуди взагалі її приводили в дім молодого, коли вона вже була вагітною (як запорука того, що вона може продовжити рід).

Обряд весілля завершувався ритуалом купання молодого подружжя у річці чи обливання водою. При цьому молоді мили одне одного. В інших регіонах молода приносила двічі воду з криниці. Перший раз водою обливалися бояри, другий — наречені. М. Грушевський описує, як на Бойківщині молодята з боярами після комори йдуть до річки, де разом зі старшими чоловіками та жінками бродять у воді, свекруха тричі обводить невістку по колу, після чого молода дружина набирає води і, повернувшись додому, кропить нею хату та все господарство. Чубинський описує подібний обряд, який на Переяславщині вважався довгий час основною весільною церемонією (навіть заміняв вінчання в церкві). За звичаєм наречених після комори вели «скривати ся» до криниці. При цьому молодого з молодою накривали весільною хусткою, де вони повинні були вмиватися «втираючись до хустки»:

Є в мене криниця край перелазу, Там вмиємось, милесенький, обоє разом.

Безумовно, цей ритуал пов'язаний з весняно-літньою обрядовістю, що відображено у текстах обрядових пісень. Про довготривале побутування на різних слов'янських територіях язичницьких шлюбних обрядів, що проводились біля водоймищ чи були пов'язані з водою, свідчить велика кількість текстів весільних пісень, в яких основними є архетипи річки, криниці, джерела, та образи качок, лебедів, гусочок тощо і пов'язані з ними описи дівчини, що набирає воду чи йде з коромислом додому. Звідси, за спостереженнями О. Потебні, символіка весільних пісень: говорити парубкові з дівчиною біля криниці — залицятись, бути дівчині біля річки чи криниці — мріяти про подружжя, копати парубкові криницю — готуватись до одруження, купатись у воді чи переходити через річку (перестрибувати через потічок) — одружуватися. Ця символіка наближає такі твори до щедрівок про дівчину-перевізницю та човен з дівчиною, а згодом переходить у ліричні пісні про кохання та балади.

Післявесільні обряди розпочинались у понеділок після весілля. Як частина давніх звичаїв вони відображають систему ритуальних дій, виконання яких передбачало введення молодої господині у новий рід, її адаптацію в нових умовах. Тут теж збереглись елементи язичницьких культів та вірувань. Як правило, перше, що робила молода дружина після весілля, це йшла до річки чи криниці (віддаючи пошану воді), і з принесеної води варила їжу, якою вгощала родину свого чоловіка. Цим при здійсненні певних ритуалів вона прилучалась до печі та родинного вогню (домашніх духів). Нерідко вона клала у піч обгоріле поліно, взяте зі свого дому, та запікала півня, якого теж привозила з собою.

У понеділок після весілля на багатьох слов'янських землях відбувався ритуал, який називався «перепій» (чи «пропій») нареченої, що зберіг відлуння давніх ритуалів, пов'язаних із питтям культового п'янкого напою. Якщо помешкання молодого було недалеко від дому нареченої, то батьки молодої приїжджали з цієї нагоди. В час «перепою» молодий повинен пити чарку вина чи горілки до батька нареченої, батько — у відповідь до нього. Тоді інші учасники дійства по черзі перепивають один з одним. Цей обряд теж підкріпляється текстами, у багатьох з яких архетипна образність та культова символіка є свідченням їх давнього походження:

Місяцю, перекрою, батенька перепою. Я тебе перепиваю, щастя і долі не вгадаю! Уставай ранесенько, вмийся білесенько, Молись щиро Богу, дасть Господь щастя і долю. Зірочко, перекрою, матінку перепою...

По завершенні обряду співались короткі пісні, часто жартівливого характеру:

Несила-сьмо пили,       А за другую пива, Марисю-сьмо пропили; Будь, донейко, щаслива! За кварту горівки Жебись в углах не стояла, Позбули-сьмо ся дівки. Віконцьом не втікала.

Повертаючись додому, родичі нареченої співали пісні, в яких бажали щастя молодому подружжю.

Після цього відбувалась «перезва» — традиційне післявесільне гостювання родичів нареченого у молодої сім'ї та гостини у відповідь всім