Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Велика група обрядових весільних пісень є прощальними. Ними супроводжувався від'їзд нареченої до дому (роду) нареченого. У минулому, коли молодий був, як правило, з іншого племені, що жило, нерідко, далеко від землі, з якої походила його обраниця, то молодій доводилось прощатись назовсім:
Питайся, Марисю, мами, Завеземо тя в гори, Чи поїдеш ти з нами? Не повернеш ніколи.У цих піснях часто звертались до батьків нареченої, щоб вони готували віно дочки (як правило, постіль, худобу, посуд, предмети домашнього вжитку), яке наречена забирала з собою.
Серед давніх текстів зустрічаються культова символіка, обіцянки щасливого життя в іншому роді:
Юж сонце над горами: Вода сама в горнец тече, Збирайся, Марисю, с нами, А сонєнько хліб пече, Бо ми добрій люде, Не будеш нич робити, Добре тобі в нас буде: А будеш всім рядити.Найбільшої емоційної напруги набуває тема розлуки з ріднею, розставання з домівкою в обрядових піснях, якими наречена прощається з кожним членом своєї сім'ї. Часто серед них звучать мотиви подяки рідним за хороше життя у їхньому домі, роді. При цьому наречена дякує не лише родичам, а й ритуальним предметам дому та двору, як втіленню духів роду, померлих предків. Такою є відома на західноукраїнських землях пісня, яку ще й донині виконують на завершення весілля в Галичині:
Вже би-м була їхала, вже би-м Дякую тобі, тату, що збудував була йшла, мені хату, Та ще свому татові не дякувала. Більше не будеш, не будеш.Потім наречена дякує матері, «що будила мане рано», сестрі, «що навчила косу плести», братові, «що водив хлопців до хати, а також — порогам, воротам і т. п.
Після прощання поїзд нареченої виряджали в дорогу до дому нареченого, родина якого в цей час готувалась до зустрічі нової господині. На дорозі при в'їзді до села родичі або друзі молодого, що залишились вдома, розкладали велике вогнище, через яке повинна була проїхати весільна дружина з нареченою на зворотньому шляху. Цей давній ритуал мав магічне значення очищення та скріплення подружжя (як і купальський вогонь), відлякування магічних дій чи сил від наречених, і був своєрідною межею між «своїми» та «чужими», переходячи яку наречена посвячувалась у ранг «своїх». На окремих територіях України цей ритуал існував ще до середини 19 ст., про що свідчать записи збирачів фольклору, і вважався надзвичайно важливим, оскільки «не переведена через огонь («не підсмалювана») жінка не вважалась in manu mariti, у власті чоловіка; він ... не мав права затримувати, коли б вона хотіла собі піти від нього...».
При прибутті весільного поїзда у дворі нареченого молодих зустрічала його мати (як хоронительниця роду, господиня), яка вела, молоде подружжя за стіл на гостину. Зустріч наречених та застілля теж супроводжувались магічними ритуалами, обрядовими піснями, якими коментувалось все, що відбувалось у дворі та хаті, оспівувалась зустріч невістки зі своєю свекрухою.
Серед обрядових пісень, які виконувалися під час застілля у домі молодого, значну кількість становлять твори жартівливо-еротичного змісту, які за формою та тематикою нагадують любовні веснянки та купальські пісні. У них звучать заклики наречених поцілуватись, або звертання до дружбів поцілувати дружок, до старостів — обійняти старостін чи свашок тощо. Очевидно, ці тексти є відгомоном давніх язичницьких оргій часів, коли парування молоді відбувалось у купальську ніч, або якими супроводжувався обряд весілля в далекому минулому.
Значно пізнішими за походженням є обряди «розбирання молодої» — коли свашки перевдягали наречену в іншу одіж (як правило, нову сорочку, в яку ще ніхто не одягався), готували до шлюбної ночі. Ці ритуали мають свої особливості у різних регіонах. Так, на карпатській території вони засвідчують те, що дівчина переходить у стан молодиць. При цьому старший дружба сокирою відрубує їй косу, що означає зміну в її житті і вважається, що, якщо волосся нареченої не буде відрубане одним ударом, то подружжя буде нещасливим. У багатьох регіонах дівчині вдягають хустку так, як її носять молодиці (при цьому наречена може виявляти своє небажання одягати хустку, тричі скидаючи її). Вдягнена як молодиця, вона «перетанцьовує» з усіма дівчатами та хлопцями зі своїм весільним віночком, прощаючись із дівуванням.
Після цього був ритуал «покладини» чи «комора». Готуючи постіль для наречених, притримувались багатьох табу, виконували ряд магічних дій, клали різноманітні обереги, трави, що теж знайшло своє відображення в деяких текстах:
Ой хто буде спати? Солімки в голівки, сінця під колінця, Будем йому да постіль слати! А м'яти — під п'яти...У вище згаданих обрядах брали участь лише окремі представники родини молодого — його свашки та старший дружба, а решта
