Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Існує думка, що коровай і процес його виготовляння займає таке важливе місце в системі весільних обрядів, оскільки за язичницькими звичаями укладання важливої угоди (в тому числі шлюбу) здійснювалося шляхом споживання учасниками угоди ритуального хліба та солі. На думку О. Фрейденберг, традиція їсти «розламаного тотема» робила учасників цієї трапези родичами, оскільки з шматком тотемної жертви на кожного учасника начебто сходила частина тотемного духу.
Не менш архаїчним (а можливо, і більш давнім) є інший обряд, найпоширенішою назвою якого є «завивання гільця» (вільця), — вбирання весільного деревця. Він сягає корінням прадавніх часів поклоніння деревам як божествам чи одухотвореним істотам, вшанування священних гаїв чи плодоносних дерев та пов'язаного з цим язичницького звичаю вступати в шлюб із окремими деревами. Як наскрізний архетип календарної та родинної обрядовості гільце є символом світового дерева, що виявляє зв'язок із міфами про створення світу та збереження роду.
Обряд приготування весільного гільця здійснювався лише неодруженою молоддю: парубки їхали в ліс вибирати та рубати дерево (з часом його замінила гілка); дівчата його «наряджали». Цей обряд теж супроводжувався ритуальними піснями. Спочатку виконувались твори, в яких закликали молодь вити гільце:
Летів горностай понад сад, Пускав пір'ячко на весь сад; А підіте, дружечки ізбирайте, Ганнусі гилячко звивайте.Тут теж були свої заборони: весільне деревце ще називали дівуванням, тому його мали право прикрашати лише незаміжні дівчата:
Не йдіте, да молодиці, до нас гильце вити, — Ми зов'ємо сами попід небесами Да попід ґаночками, З красними паняночками, з чорними Галочками.Як і у випадку з короваєм, дружби закликались до бору по деревце:
До бору, дружечки, до бору, Та рубайте сосну здорову. Та несіть же її до дому, Та стаете її на столі, Та на гранчасті перебирчасті скатерці.Починаючи прикрашання весільного деревця, учасники обряду тричі просили благословення: «Благослови, Боже! Благослови, Боже, і отець, і мати, своєму дитяті вильце звивати; і другий раз у Божий час, благослови, Боже!.. І третій раз у Божий час, благослови, Боже!»
Гильце прикрашали калиною, барвінком, рутою, іншими магічними рослинами; шишками та горіхами, згодом — стрічками; зробленими зірками та іншими паперовими прикрасами. Воно мало те ж значення, що і дерево, про яке співається в колядках, чи весняне «майське» деревце, чи купальське, у чому виявляється ґенетична єдність усієї обрядовості.
Прикрашання весільного деревця супроводжувалось обрядовими піснями на зразок:
Ой у місті, місті бубни б'ють, А в нашім домі гильце в'ють — Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку...Як і коровай, гильце уособлювало саму наречену, що теж наближає цю групу весільних обрядових пісень до колядок, призначених для дівчини на виданні:
Просилася калинойка Просилася Марисейка З лужейка до дуброви: Ой своего батейка: — Бо юж мені докучают — Дай мя, батейку, від себе, Райски пташейкови; Бо юж ти ся надокучали Гилейку ми поламали, Молодиї молодчикі; Ягодойкі визубали. Подвіройко ти здоптали, Головойку зклопотали...А завершивши наряджати гильце, старша дружка його підіймала, і при цьому співали: «Старша дружечка, старша всіх, А підняла гилечко вище всіх; Ой Палазю, серце, викупи своє гильце!» Як бачимо, існував обряд викупу гильця, записів про який майже не збереглося. Готове деревце запихали в коровай, або низ його запікали в тісто. На зв'язок весільних деревця й короваю вказував О. Потебня, їх подібність виявляється, зокрема, у спільній назві — рай:
