Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

які складові частини чи речі впікались в коровай, як його прикрашали, але і хто мав право брати участь у замішуванні тіста та випічці. Це дозволялось робити лише парній кількості молодих господинь (їх називали коровайницями), кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей. Вдовам, розлученим та неплідним жінкам заборонялось бути поблизу того місця, де випікали весільний коровай, оскільки за законами гомеопатичної магії вважалось, що їхнє горе може перейти на ритуальний хліб, а з нього — на життя молодого подружжя. Таким чином цей обряд дуже давній. Він був відомий вже у період трипільської доби, про що свідчать знайдені при археологічних розкопках статуетки жінок-коровайниць, кожна з яких наділялась певною функцією в обряді.

Довготривалий процес виготовлення короваю, як й інші дійства, супроводжувався відповідними обрядовими весільними піснями, які за своїм походженням є такими ж давніми, як і сам обряд. Ці тексти, очевидно, виникли на основі ритуальних замовлянь та магічних формул, оскільки містять значні вкраплення язичницьких традицій. Набираючи воду до тіста, співали пісню, що за структурою та символікою наближена до календарно-обрядової:

Ой пойду я та до Дунаю,      Я вашого да короваю Да стану я да подумаю,       Да й зовсім не знаю. А чи мені да воду брати,      Ой пойду я да до Дунаю... А чи мені да коровай бгати.

Вода набувала магічного значення і в час ритуального омивання рук (зливання на руки) перед і у процесі випікання. Важливе місце відводилось культам дерев та вогню, які у цьому випадку суміщались за законами магії (дух дерев при згорянні дров переходив у вогонь, а з вогню — у коровай). Виряджаючи боярів по дрова для випікання, співали:

До бору, бояри, до бору        Загнічуйте коровай ясненько, Да рубайте сосну здорову,   Щоб наш коровай ясен був, Да везіте її до дому.    Щоб наш Івашко щаслив був... Да рубайте її дрібненько,

Весільний коровай пекли на вогні з особливої деревини (при цьому важливим був не лише різновид дерева, а і його якість — «сосну здорову» — тобто воно повинне бути не зіпсутим із тих же магічних міркувань).

Хоча наречена не мала права брати участі в обряді, та її образ фігурував у піснях, якими накликалися щастя та добробут на нову сім'ю. Нерідко окремі з них виконувалися від її імені. Про їх давнє походження свідчать елементи астрально-рослиннх культів та пов'язані з ними архетипні образи:

Спечіть мені коровай красний,     Спечіть мені шишочки красні, Як на небі місяць ясний.        Як на небі зірочки ясні.

Невід'ємним елементом короваю була коса, випечена з тіста, що уособлювала дівочу косу. Не виключено й те, що цей ритуальний хліб був втіленням нареченої, її плідності (його, як і молоду, величали, «вбирали» — прикрашали зеленню, калиною, стрічками). Хоча існують й інші точки зору. Зокрема О. Потебня вважає, що часто «коровай прямо називається раєм, тобто небом: Вийся, короваю, як душенька по раю, ще вище од гаю...»155.

Магічно-ритуальне вшанування печі та родинного вогню як місця перебування домових духів виявляється у частих звертаннях до печі під час випікання весільного хліба:

Ой піч стоїть на стовпах,      Ой піч стоїть на стовпах, А діжу носять на руках.       А діжу носять на руках. Пече ж наша, пече,      Цілуйтеся, милуйтеся, Та спечи нам коровай красний.     Молодії коровайниці.

Такі давні пісні фіксують елементи язичницьких любовних забав при випічці, метою яких було викликати любов між нареченими. Як і грища календарної обрядовості, ці забави у далекому минулому завершувались оргією, елементи якої дійшли до нового часу у звичаї закривати коровайниць з їхніми чоловіками на цілу добу в хаті без дозволу заходити до неї, поки випечеться коровай, а також у ритуальному запиванні короваю:

Хоч течи, бочечко, хоч не течи,    Або: Ще наш коровай у печі.        А хто в цьому короваю господар, Як ми коровай виймемо,       То нехай унесе пива збан Тоді тебе, бочечко, вип'ємо. Та нехай викупить коровай. 

Хоч цей обряд є язичницьким, з утвердженням на слов'янських землях християнства у пісні, що його супроводжували, ввійшли поодинокі християнські мотиви, утворивши синкретичне поєднання образів: