Слідами історії бердичівського єврейства - Павло Скавронський
Німецько-нацистські окупанти зруйнували усі синагоги міста — від Хоральної залишились лише стіни. У 1946 р. міська влада закріпила безкоштовно за єврейською громадою будинок Хоральної синагоги. Через 20 років будинок був відбудований, з’явився другий поверх. Але чисельність єврейської громади продовжувала зменшуватися у зв’язку з виїздом за кордон. З 1964 р. в будинку почала працювати рукавична фабрика, підпорядкована міській адміністрації.
Будинок, в якому жив Криворуцький П. М.(вузі. Вінницька (Махнівська, Свердлова), № 20)
Криворуцький Петро (Пейсах-Лейзер) Мойсейович народився 5 червня 1920 р. в м. Бердичеві Київської губернії (нині Житомирської обл.) в багатодітній єврейській родині. Проживала сім’я по вул. Махнівській (потім вул. Свердлова, нині вул. Вінницька). Будинок, в якому народився і жив Криворуцький П. М., зберігся до нашого часу. З 1928 р. навчався в школі № 9 м. Бердичева. З 1935 р. відвідував скульптурну студію міського Будинку піонерів. Саме під впливом керівника студії П. О. Дяка вирішив стати художником-професіоналом.
З 1936 р. по 1940 р. навчався на скульптурному факультеті Одеського художнього училища (скульптура — професор Г. С Тенер, рисунок — Д. І. Шатан). Одночасно з навчанням відвідував аероклуб, який закінчив з присвоєнням звання «пілот запасу». З 5-го курсу був призваний в армію і з осені 1940 р. перебував на дійсній військовій службі в лавах Радянської Армії. У 1941 р. закінчив школу молодших авіаційних спеціалістів. В 1941-1945 рр. був на фронтах Великої Вітчизняної війни. З вересня 1941 р. — на Ленінградському фронті, як боєць 185-го авіаційного винищувального полку, пізніше — на Південному фронті. Отримав важке поранення.
В роки війни, перебуваючи на фронті, створив більше 2000 малюнків. Але війна надовго відсунула його майбутню діяльність, як скульптора.
У 1944 р., після звільнення Бердичева, перебуваючи у відпустці, побував у рідному йому Бердичеві, де дізнався про загибель своїх рідних в ході масового розстрілу єврейського населення нацистами у вересні 1941 р. Написана ним картина «Смерть та життя» (1944) стала своєрідним реквіємом загиблим. В пам’ять про загиблих євреїв він створив скульптуру «Скорботна» (1973).
З 1945 р. жив у Ленінграді. При першій же можливості пішов знову вчитись. У 1945-1951 рр. навчався на скульптурному факультеті Всеросійської Академії мистецтв (пізніше Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури імені І.Є. Рєпіна). Навчався в професора В. А. Синайського та В. В. Лишева. Закінчив Академію з відзнакою.
Він член Спілки художників СРСР з 1952 р., учасник багатьох ленінградських, республіканських та всесоюзних виставок.
Місце масового розстрілу мирного єврейського населення(поблизу села Хажин)
5 вересня 1941 р. німці провели другий масовий розстріл бердичівських євреїв між селами Хажин і Бистрик. На віддалі 7 кілометрів на південь від міста, поблизу вузькоколійної залізної дороги. Нацисти так уміло підготували страту, настільки витончено підманули свої жертви, що ніхто з приречених до останніх хвилин не підозрював про підготовку вбивства. Зрадники-поліцаї запропонували молодим людям відправитись на сільськогосподарські роботи. Їм так докладно пояснили, де вони будуть працювати, як їх поділять на групи, коли і де їм видадуть лопати і інші знаряддя праці, що ні в кого не виникло й тіні підозри. Їм навіть натякнули на те, що після закінчення робіт кожному буде дозволено взяти трохи картоплі для престарілих, які залишаються в гетто. Молодь зібрала вузлики продуктів, хліб, і, попрощавшись з рідними, відправилася в дорогу.
Очевидці цього розстрілу, жителі села Бистрик, рзоповідали, що ще зранку 5 вересня 1941 р. почали підвозити з міста радянських громадян на автомашинах, а також приганяти великими партіями пішки. Охороняли їх німецькі солдати і офіцери. Приречених приводили до місця розстрілу з речами і коштовностями, які перед розстрілом, недалеко від ями, здавали німецькому офіцеру, а хто був пристойно одягнений, знімав і одяг. Після цього партіями по 10-15 чоловік підводили до ям і розстрілювали з автоматів. Маленьких дітей німці кидали в ями живими. Оскільки могили мали нахил до яру, то наступного ранку в яру утворилося велике озеро крові.
Ця страта забрала з гетто майже всіх здатних до опору молодих людей. В Ятках залишилися головним чином престарілі, жінки, підлітки і немовлята. Цим німці забезпечили собі повну безкарність при проведенні незабаром загальної масової страти євреїв Бердичева.
Під час ексгумації, яка проводилась в 1944 р., на місці розстрілу євреїв між селами Хажин і Бистрик, було виявлено 10656 трупів.
У 1983 р. підвищений земельний насип, що мав овальну форму, був огороджений (наданий час огорожа відсутня). 28 жовтня 1990 р. на цьому підвищенні було відкрито «Пам’ятний знак жертвам фашизму» з таким написом: «Советским гражданам, павшим от рук фашистских палачей. 1941-1944».
Приміщення колишнього комерційного училища(вул. Європейська (Білопільська, Карла Лібкнехта), № 53/1)
У грудні 1901 р. бердичівські купці та торговці юдейського віросповідання звернулися до міського голови, а через нього — до Київського генерал-губернатора з проханням дозволити їм за їхні ж кошти побудувати і відкрити в місті комерційне училище на зразок одеського. Була ними поставлена і додаткова умова: в училищі повинно навчатись не менше 50% осіб юдейського віросповідання від усього числа учнів. Відомо, що в Російській імперії на той час заборонялось приймати на навчання більше 13% учнів-юдеїв. Такий дозвіл вони отримали, приміщення за свої кошти побудували, комерційному училищу було присвоєно ім’я О. С. Пушкіна і воно почало діяти з З вересня 1908 р. Курс навчання тривав 7 років,
