Слідами історії бердичівського єврейства - Павло Скавронський
З лютого 1912 р. він разом з матір’ю поїхав у Швейцарію, де з березня 1912 р. навчався в початковій школі, а в травні 1914 р. повернулись в Київ, де жив його батько. В 1914-1919 рр. навчався в Київському реальному училищі. В 1919 р. приїхав з матір’ю до Бердичева, де знову жив в будинку доктора Д. М. Шеренціса. Тут, у 1921 р., він закінчив навчання в Єдиній трудовій школі.
В 1921-1923 рр. жив з батьком і навчався на підготовчому курсі Київського вищого інституту народної освіти. Невдовзі перевівся на хімічний відділ фізико-математичного факультету 1-го Московського державного університету, який закінчив в 1929 р.
Літературною діяльністю почав займатися ще в кінці 1920-х років. В 1929 р. в журналі «Огонёк» опублікував нарис «Бердичев не в шутку, а всерьёз». В квітні 1934 р. в «Литературной газете» було опубліковано його оповідання «В городе Бердичеве». У 1937 р. був прийнятий до Спілки радянських письменників.
Під час Другої світової війни, влітку 1941 р., був мобілізований до лав Червоної Армії. З серпня 1941 р. по серпень 1945 р. служив військовим кореспондентом газети «Красная звезда».
Під час німецько-нацистської окупації Бердичева мати письменника Катерина Савеліївна була переселена в гетто і 15 вересня 1941 р. розстріляна біля села Романівка.
В. С. Гроссман був серед перших військових кореспондентів, які в січні 1944 р. прибули у визволений від нацистів Бердичів, і, опитавши свідків, написав нарис про масове знищення єврейського населення «Убивство евреев в Бердичеве».
Василь Гроссман помер 14 вересня 1964 р. у Москві.
Територія розташування найстарішого в Бердичеві єврейського кладовища(вул. Торгова, № 5)
Територія найстарішого в Бердичеві колишнього єврейського кладовища на сьогодні орієнтовно обмежена вулицями Шевченка (Нікольською), Житомирською (Леніна), Чорновола (9 січня) та Торговою — нині міський парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. Хоча в дійсності названі межі досить умовні і точно не співпадають з існуючими колись межами кладовища.
Єдиним елементом, що нагадує нам про існування на місці нинішнього міського парку культури і відпочинку самого найстарішого в Бердичеві єврейського кладовища, є умовна могила святого Лібера Елізера.
Лібер Елізер жив в Бердичеві в XVIII ст., в часи зародження хасидизму. Народився він у 1667 р. Лібер Елізер уникав людей і весь свій вільний час присвячував заняттям каббалою та отримав в цьому вагомі знання. Щоденно він виходив далеко за місто і там, в повній самоті, творив молитву. Лібер вів покірливе життя праведника. Суботніми проповідями в синагозі він старався підготувати народ до сприйняття нового вчення, до віри в нього, і воно незабаром утвердилось серед його слухачів, не зустрівши ніяких перепон. Равин Лібер став проповідником («магідом») Бердичівської єврейської общини і жителі прозвали його Великим.
Помер равин Лібер Елізер в 1771 р. на 104 році життя під час епідемії чуми в Бердичеві, яка спалахнула в той час на Волині. В місті помирало так багато людей, що живі не встигали здійснювати поховання померлих згідно встановленого звичаю і хоронили їх у великих спільних могилах. Равин Лібер, відчуваючи наближення смерті, покликав до себе чотирьох євреїв і пообіцяв їм місце в загробному світі за те, що вони поховають його за усіма канонами в індивідуальній могилі.
Похований равин Лібер на старому єврейському кладовищі. На початку 30-х років XX ст. за розпорядженням місцевої влади це єврейське кладовище було знесене і на його місці було створено парк відпочинку. Була знищена і могила равина Лібера. І лише у 80-х роках єврейська община встановила умовну могилу равина Лібера Елізера, хоча і не в тому самому місці, в якому вона існувала насправді.
Вулиця Шолом-Алейхема(починається від вул. Житомирської (Леніна), №№ 31/1-33/2 )
Шолом-Алейхем (Рабинович Соломон Наумович (Шолом Нохумович) народився 18 лютого (2 березня) 1859 р. у місті Переяславі Полтавської губернії (тепер Київської обл.) у родині дрібного крамаря. Літературну діяльність розпочав наприкінці 1870-х років, коли у періодичних виданнях опублікував кілька статей мовою їдиш. Його перші художні твори — повість «Два камені» (1883) та оповідання «Вибори» (1883). Тоді ж уперше він підписався псевдонімом Шолом-Алейхем («Мир Вам»).
Першими книжечками серії «Єврейська народна бібліотека» стали його романи «Стемпеню» (1888) та «Йоселе-Соловей» (1890). У 1894 р. видав першу повість із відомого циклу «Тев’є-молочар» (1894-1914).
У Бердичеві мешкав рідний брат письменника Вольф, у якого він неодноразово гостював і мешкав протягом тривалого часу. Тут він знайомився з містом, ходячи його вулицями і роз’їжджаючи на славетній бердичівській конці. Він жадібно вивчав Бердичів! За кілька днів він оглянув усі вулиці та провулки, всі занедбані куточки. Побував на Пісках, — найбільшій на той час частині міста, — придивлявся до кожного будинку, ходив по подвір’ях, зазирав у вікна низеньких хатинок. Лише на вулицях Бердичева він цілковито занурювався в народний побут, жартівливо називаючи місто «єврейським Парижем». Уважно прислухався до розмов бердичівлян, окремі специфічні вирази заносив у свій блокнот. Часто бував на ринку. Там знаходив ті персонажі, які з’являлися пізніше на сторінках його творів, там заповнювався його записничок. Згодом Шолом-Алейхем відобразив побут і звичаї бердичівлян у фейлетоні «Картини Бердичівської вулиці». Описуючи пізніше в своїх творах бердичів, він надавав йому умовну назву Касрилівка. Після 1905 р. він виїхав до Львова, у 1907 р. — до Женеви. З 1908 р. проживав у Росії, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії, Данії. У 1915 р. переїхав до Нью-Йорка.
Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 р. у Нью-Йорку. Поховали письменника на бруклінському кладовищі Маунт-Небо в Сайпрес-Хілз.
