Слідами історії бердичівського єврейства - Павло Скавронський
В 1999 р. на вул. Молодогвардійській на місці, де в 1941 р. розміщувалось гетто, було встановлено пам’ятний знак з таким присвятним написом: «В цьому районі в 1941 р. було розташоване єврейське гетто, звідси пішли у вічність 30000 євреїв м. Бердичева, розстріляних фашистами».
Стелла праведникам народів світу(вул. Молодогвардійська)
На всій території України відомі численні випадки рятування євреїв від смерті представниками інших націй. Нині відомі імена багатьох жителів Бердичева та навколишніх населених пунктів, які ризикуючи своїм власним життям, також рятували євреїв від смерті. Ось вони: Альохіна Надія Кирилівна, Бей Микола Митрофанович, Білецька Вацлава Мечиславівна, Богачук Яків Матвійович, Вардовська Теофілія Іванівна, Вольська Цезарія Мар’янівна, Волощук Ніна Олександрівна, Голумбівська Яніна Францівна, Гончаренко Микола Семенович, Горчаков Анатолій Павлович, Гутовська Емілія Миколаївна, Данелюк Леоніда Олексіївна, Іщик Антоніна Іванівна, Качкіна Олена Прокопівна, Краснолуцький Володимир Гордійович, Красовський Олексій Володимирович, Куріліна Дора Трифонівна, Мельничук Варвара Данилівна, Мороз Пелагея Марківна, Негода Зінаїда Павлівна, Ореховська Анна Марківна, Поддубна Леоніда Яківлівна, Савенко Валентина Федорівна, Савчук Ніна Марківна, Самотес Степан, Самотес Христина, Січенко Галина Адамівна, Холковська Леокадія Францівна, Царовська Ніна Абрамівна, Штаюнда Іван Степанович, Штаюнда Марія Іллівна, Шутькова Софія Семенівна, Щепанський Леонід Йосипович.
Усі вони офіційно визнані Праведниками народів світу, у підтвердження чого отримали посвідчення від Інституту героїв опору і жертв Голокосту. Історія спасіння кожним з них неповторна, значима.
Ми не маємо можливості в короткому туристському путівнику розповісти про кожного з них. Але, крім визнаних офіційно Праведниками народів світу, з плином часу стають відомими нові факти спасіння єврейських громадян в роки Голокосту. Наприклад, лише після відкриття таємних колись архівів СБУ (Служби безпеки України), якій перейшли у спадок архіви колишнього КДБ (Комітету Державної безпеки), стало відомо, що під час німецько-нацистської окупації Бердичева директор Бердичівського краєзнавчого музею Куткін Б. В. у вересні-жовтні 1941 р. спас від розстрілу біля 50 осіб євреїв під час масових розстрілів єврейського населення Бердичева. Він ховав їх в підвалах музею, а потім таємно ночами, ризикуючи своїм життям, виводив євреїв за межі міста.
Місця масового розстрілу мирного єврейського населення(біля населених пунктів Романівна (Жидівці, Радянське) та Любомирівка (Шльомарка))
Наймасовіший розстріл євреїв Бердичева відбувся 15-16 вересня 1941 р. на захід від міста, між селами Шльомарка (нині Любомирівка) і Радянське (нині Романівка). Ще за два тижні до розстрілу було викопано ями радянськими військовополоненими. 14 вересня 1941 р. в Бердичів прибула спеціальна зондеркоманда айнгзацгрупи «С», була мобілізована на «акцію» українська міська поліція. В ніч з 14 на 15 вересня район гетто було оточено військами.
О четвертій годині ранку кати з зондеркоманди і допоміжної поліції почали вриватися в квартири гетто, підіймати людей, і, ще сонних, виганяти на базарну площу. Страшне голосіння жінок, плач дітей розбудили все місто.
До світанку базарна площа була заповнена приреченими до страти євреями. Тут відібрали лише чотириста висококваліфікованих спеціалістів. Частину приречених, немічних, хворих, ослаблених, в основному людей похилого віку і дітей в останню дорогу везли на вантажівках. Інших в колонах під конвоєм погнали з Яток Бродською вулицею (нині вул. Козацька), потім по шосе до аеродрому. Це був страшний п’ятикілометровий шлях. Перше місце страти було влаштовано в 50-60 метрах від дороги, і тисячі тих, які йшли на страту, бачили, як падають вбиті люди, але ці тисячі збожеволілих та оціпенівших йшли повз до ангарів, щоб через годину чи дві стати під приціл автомату. Від аеродромних ангарів приречених людей гнали до ям групами по 30-50 чоловік. Поблизу місця страти, де знаходився офіцер, який керував «акцією», жертви повинні були залишити цінності і роздягнутися до білизни. Боячись опору, нацисти так організували вбивство, що на самому місці страти було більше катів з автоматами, ніж беззбройних жертв. Стріляли німці і поліцаї, малих дітей кидали в ями живими. Матерів розстрілювали з грудними дітьми на руках. Під час проведення «акції», щоб заглушити крик нещасних, весь день над місцем розстрілів кружляли 4 тримоторні літаки. Таке звіряче винищення бердичівських євреїв продовжувалося з 7 годин ранку до 22 години ночі.Лише за один день 15 вересня 1941 р. було розстріляно близько 12 тис. євреїв.
Місця масового розстрілу мирного єврейського населення
(поблизу селища Мирне (хутір Сокулино), на Лисій горі (точне місце поки що невідоме))
В останні дні жовтня 1941 р. гетто в Бердичеві було ліквідоване. 400 осіб спеціалістів (деяких з них разом із сім’ями) залишених 15 вересня живими, а також схоплених в ході облав євреїв, які переховувались, зігнали в підземелля заповідника і 3 листопада 1941 р., партіями по 150 осіб, вивезли на машинах в район хутора Сокулино (нині селище Мирне) і там розстріляли. Перед розстрілом цих трьох тисяч приречених примусили роздягнутись догола, після чого їх голих скидали у вириті військовополоненими ями і розстрілювали з автоматів. Під час листопадової страти палачі відібрали вже біля самих ям 150 євреїв, кращих спеціалістів-ремісників, і поселили їх в таборі на Лисій горі.
У Дмитрівському дитячому будинку (в п’яти кілометрах від Бердичева по Житомирському шосе) кати відібрали 70 дітей єврейської національності. Спочатку було організовано їх хрещення. З нагоди цього заходу в дитячий будинок приїхали навіть гебітскомісар і керівники Бердичівської управи. Але вже наступного дня всіх 70 дітей було забрано в СД і розстріляно на Лисій горі, за містом. 27 квітня 1942 р. були розстріляні зареєстровані єврейки, які жили в місті і були одружені з росіянами, а також діти, народжені від змішаних шлюбів.
