Слідами історії бердичівського єврейства - Павло Скавронський

У травні-червні 1942 р. в містечках і селах навколо Бердичева знову проводили облави і вбивства уцілілих євреїв. Біля 700 чоловік єврейської молоді було привезено до Бердичева з Янушполя (нині Іванопіль), Андрушівки, Козятина, Ружина і поміщено в табір на Лисій горі. 15 червня 1942 р. цих молодих людей і 230 майстрів-спеціалістів фашисти розстріляли в тирі 14-го кавалерійського полку. Лише 60 чоловік кращих з кращих спеціалістів кати залишили в таборі на Лисій горі, а потім перевели в міську тюрму, де вони працювали для особистих потреб співробітників СД і поліції.

Останні 60 євреїв, які були залишені живими, німці розстріляли під час першого наступу Червоної Армії на Житомир.

Так планово німці стратили майже тридцятитисячне єврейське населення Бердичева та сусідніх містечок. Випадково уціліло лише 10-15 чоловік. А всього гітлерівці знищили 38536 мирних громадян.

Довгий час Петро Мойсейович Криворуцький керував художньою студією при Будинку культури працівників освіти в Ленінграді. Він розробив власну методику навчання скульптурі та узагальнив її в багатьох журнальних статтях і в «Програмі навчання самодіяльних художників».

В 1986 р. Ленінградська Спілка художників РСФСР організувала проведення у місті Бердичеві виставки скульптури, малюнку та живопису Криворуцького П. М..

Несподівано помер в рідному йому Бердичеві 11 січня 1987 р. в своїй творчій майстерні Будинку культури заводу «Прогрес». У 1992 р. на його могилі було встановлено надгробну плиту з гранітною тумбою на якій розміщено його скульптурний автопортрет та вибито меморіальний надпис.

Криворуцький П. М. автор скульптурних портретів діячів культури і науки, воєначальників. Він створив поетичні образи О. С. Пушкіна та П. І. Чайковського, письменників Шолом Алейхема та І.Друкера, який пройшов усі тортури ГУЛАГУ (Криворуцький П. М. є автором надгробку на його могилі на Єврейському старому кладовищі — на жаль на сьогодні закинутої та забутої).

Відомі його монументальні пам’ятники в Старій Русі, Нижньому Новгороді, Казані і Йємені та скульптурні портрети поетів Бендер Х. В., Вергеліс А. А., Гонтаря А. Ю., Грубіана М. М., письменників Вендрова З., Шевченка Т. Г. (1954 р.), Горького М. О. (1958 р.), видатних вчених Ціолковського К. Е. (1985 р.), Корольова С. П. (1985 р.), кораблебудівника Зінковецького А. (1974 р., музей «Метрополітен», Нью-Йорк), Героїв Соціалістичної Праці Ворони К. К. та Зощук Я. Г.

Понад 300 робіт скульптора знаходяться в Бердичівській дитячій художній школі, в Музеї історії міста Бердичева, в міському Палаці культури їм. О. А. Шабельника. Роботи Петра Мойсейовича стоять в багатьох містах колишнього СРСР. Виконані в бронзі бюсти Ю. Гагаріна, К. Ціолковського, С. Корольова прикрашають Алею Космонавтів у Москві. Його бронзовий пам’ятник К. Ціолковському встановлений в с. Іжевському, біля будинку, де народився основоположник космонавтики.

Приміщення синагоги було побудоване в 1895 р.

В період німецько-нацистської окупації 1941-1944 рр. синагога була дуже зруйнована. Але, дякуючи зусиллям Якова Горба, який народився в Бердичеві у 1890 р., дана синагога, як і інші синагоги міста, відкрила знову свої двері для віруючих іудеїв в кінці 1945 р.

Яків Горб повернувся в Бердичів після евакуації і передав в дар для синагоги Сейфертойре (сувій Тори) та свої деякі сидирем (молитовники), збирав своїми руками меблі та інший інвентар. До останніх днів свого життя він відвідував саме цю синагогу. Помер 7 серпня 1970 р., похований в Бердичеві на єврейському кладовищі по вул. Житомирській (Леніна). Портрет Якова Горба зайняв почесне місце в синагозі.

В кінці 1980-х років синагогу очолив равин Шмуель Абрамович Плоткін, який приїхав в Бердичів із США. За його ініціативою і при сприянні міських властей в 1991 р. на могилі Леві-Іцхака Бердичівського замість усипальниці, яка в радянський період, в роки релігійних гонінь, прийшла в занепад і була розібрана, за кошти ізраїльського мецената Нахмана Ельбаума за проектом бердичівлянин Леніда Мущицького було споруджено нову усипальницю.

З 2004 р. іудейську общину очолив равин Моше Таллер, а Шмуель Плоткін став почесним равином міста. Під керівництвом Шмуеля Плоткіна і Моше Таллера поряд з основним приміщенням синагоги було побудовано мікву (басейн для ритуальних обмивань) та готель для приїжджих. В 2002 р. почало працювати підприємство по виробництву кошерного м’яса, відкрилась єврейська школа, дитячий садок, жіночий клуб. В червні 2008 р. общині був подарований новий сувій Тори. В місті функціонує єшива, колел (єврейська релігійна школа для сімейних учнів), які очолює нинішній равин Аківа Нємой.

Нині синагога потребує капітального ремонту.

Хоральна синагога була побудована у 1850 р. за кошти єврейської громади. Одноповерхова, прямокутна в плані з симетричним розташуванням пілястр, вона вміщувала біля тисячі осіб. Синагога була орієнтована головним фасадом на захід, використовувалась як молитовний дім, була центром вивчення юдаїзму та місцем зібрань єврейської громади. В її центрі стояли чотири колони, встановлені близько одна до одної, оточуючи головну частину храму — підвищення для читця, яке поділяло залу на 9 однакових прогонів. З підвищення читали та коментували Біблію і Талмуд, промовляли Благословення, використовували також і для світських справ.

На східній стороні головної зали був розташований прикрашений вишуканою різьбою вівтар. На відміну від звичайної синагоги, тут працював постійний хор з добре підібраними голосами, кантор з обов’язковою музичною освітою і гарним баритоном. Тут в свій час співали М. і 3. Ровнер, хасидські мелодії створював кантор Йоселе Талнер. Всередині синагога була схожа на лютеранську церкву: колони, ряди лав, хори, на яких розташовувались жінки, тоді як в старих синагогах жінки перебували в задніх напівтемних приміщеннях з маленькими загратованими віконцями. Стеля мала пишні внутрішні куполи. Інтер’єр було прикрашено поліхромними стінописами.

Розподіл