Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Печать єпископа новгородського Аркадія.
А звідти він пішов до Мінська і стояв коло Мінська десять днів. І вчинив він мир із Ростиславом, і хреста вони цілували, [і] вернулися до себе. А Володар [Глібович] не цілував хреста, тому що він був у поході під Литвою, в лісах.
[У] тім же році став Ярослав [Володимирович] галицький домагатися Івана Ростиславича, стрийчича свого. Ярослав бо підмовив був князів руських, і короля [угорського Гейзу], і лядських князів, щоб вони були йому помічниками проти Івана. І вони обіцялися йому всі, і послали послів у Київ до Ізяслава Давидовича: Ярослав галицький — Ізбигніва [Івачевича], Святослав Ольгович — Жирослава Іванковича, Ростислав Мстиславич і Мстислав Ізяславич — Жирослава Васильовича, Ярослав Ізяславич — Онофрія, Володимир Андрійович — Гаврила Васильовича, Святослав Всеволодович — киянина, король [Гейза] — мужа свого, і од ляхів — свій муж. Але Ізяслав переспорив усіх і, одвіт їм давши, відпустив їх.
Іван же тоді, переполошившись, поїхав у поле до половців і, пішовши з половцями, став у городах подунайських. І розбив він два кораблі, і взяв багато добра в них обох, і шкодили вони риболовам галицьким. І прибуло до нього половців багато, і берладників у нього скупчилося шість тисяч, і рушив він до [города] Кучелмина, і раді були [там] йому. А звідти він до [города] Ушиці рушив. Та в город увійшла була залога Ярославова, і стали кріпко битися вої залоги з городських стін, а смерди перескакували через заборола до Івана, і перебігло їх триста. І хотіли половці взяти город, та Іван не дав їм узяти, і, розгнівавшись, половці поїхали од Івана.
Ізяслав [Давидович] тим часом послав [мужів] по Івана і привів [його до] Києва. А коли довідався Ізяслав, що на нього із-за Івана хотять раттю піти Ярослав [Володимирович], Мстислав [Ізяславич і] Володимир Андрійович, то послав він до брата Святослава [Ольговича] в Чернігів [посла] Гліба Ракошича, даючи йому [городи] Мозир і Чичерськ, і розповів йому, що хотять на нього, [Ізяслава], раттю піти. Святослав же сказав: «Правда, брате, я гнівався єсмь на тебе за те, що ти мені Чернігівської волості не надав єси, та лиха я тобі не хотів. А коли вже так сталося, що на тебе збираються, то боже мене ізбав од волості сеї. Ти мені брат, і дай мені бог з тобою пожити добре». І цілували вони оба хреста межи собою про повну злагоду.
Тоді ж і зібралися в [городі] Лутаві Ізяслав [Давидович], і Святослав Ольгович, і син його Олег, [і син] Ігор, і Всеволодович [Святослав], і Володимирович Святослав. І пробували вони у великій злагоді три дні, і [дали один одному] дари многі. Тоді ж саме послали вони послів своїх у Галич ідо[города] Володимира, повідомляючи про свою злагоду, і що бог [їх] поєднав [і] хрест чесний. Ті ж, довідавшись, що брати у злагоді, також не поїхали.
[У] тім же році поставили Аркадія єпископом у Новгород місяця серпня в десятий день[310].
[У] тім же році Ізяслав Давидович почав війну проти Ярослава проти галицького, добуваючи волості Іванові Ростиславичу, на прозвище Берладнику. До нього бо, [Івана Ростиславича], слали [послів] галичани, велячи йому сісти на коней, і таким словом підмовляли його до себе, кажучи: «Тільки покажеш ти стяги, і ми одступимо од Ярослава». А до Ізяслава приходила ж йому та вість із Володимира, що хотять, зібравшись, піти на нього до Києва.
І став він слати [послів] до брата свого Святослава до Ольговича і до Всеволодовича Святослава, велячи їм піти з ним на Галич. Він те їм обом розповів, що хотять піти на нього до Києва. Святослав же Ольгович слав до нього [послів] багато [разів], кажучи йому: «Брате! Кому ти домагаєшся волості — чи брату, чи синові? І добре б тобі не починати раті першим. А що ти кажеш: «Збираються на мене поїхати», — то якщо вони поїдуть на тебе з похвальбою, то бог буде з тобою, і я, і мої оба синівці». Але Ізяслав не послухав брата [і] рушив із Києва[311].
Святослав тим часом послав услід за ним [тисяцького] Георгія Івановича, Шакушаневого брата. І догнав він його в [городі] Василеві, і став йому мовити: «Не велить тобі брат починати раті, а всіляко велить тобі вернутися». Ізяслав же з люттю відповів йому: «Відомо хай тобі буде, брате: я нізащо не вернуся, коли вже пішов. І се скажи, Георгію, братові Святославу: «Якщо ти сам [не] ідеш, ні сина [не] пошлеш, а мені бог дасть, [що] я добуду Галич, то ти тоді не жалкуй на мене, коли поповзеш із
