Наодинці з собою - Марк Аврелій Антонін

«в, до» + корінь — νο- «ум». Новотвір «воумляти» або «воумлятися», хоч і можливий, але малопридатний для тексту, де суттєвими є природність і близькість до розмовної мови. Розв'язок знайшовся в тому способі передавання грецьких складених слів, про який вже йшлося вище, а саме за допомогою близьких за значенням і структурою українських ідіоматичних зворотів; отож ἐννοέω в перекладі було віддано як «брати на ум» та «мати на умі». Цей прийом виявився продуктивним для перекладу низки термінологічно значущих слів, як-от: λογίζομαι (корінь λόγος «розум»; розмовне значення «думати», «обдумувати») — «брати на розум»; ἐνθυμέομαι (префікс ἐν- «в, до» + корінь θυμός «серце»; розмовне значення «уявляти» або «перейматися») — «брати до серця», «мати на серці»; θυμηδία (корінь θυμός «серце» + ἡδύ «приємне, солодке»; розмовне значення «добрий настрій») — «легке серце».

Отож в українському перекладі свідомо закладено два рівні. Перший — рівень напучування, переконування, розважання на «вічні» для античності (і не лише для античності) теми, подано якомога доступнішим і ближчим до невимушеної бесіди стилем. Другий — рівень, базований, з одного боку, на явній чи прихованій образності позірно буденних слів і зворотів, яка збагачує текст і змістовно, і художньо; з іншого — на їхньому термінологічному значенні, яке розкриває філософську глибину тексту, увиразнює закоріненість у світогляді стоїцизму життєвих настанов і переконань автора.

***

Наостанок декілька слів про переклад заголовка — адже й він може бути прикладом багатьох прочитань того самого тексту. Окрім поширеного в західноєвропейській традиції титулу «Роздуми» (лат. Meditationes), в грецьких рукописах трапляються й інші: τὰ εἰς ἑαυτόν і τὰ καθ᾽ ἑαυτόν. Зазвичай перший із них перекладають «до самого себе» (що вже містить двозначність: до самого себе промовляємо, щоб у чомусь переконати, але і йдемо, щоби пізнати власну сутність), однак його можна зрозуміти і як «у самого себе» — адже наснагу для виконання свого обов'язку «мислячої і громадської істоти» Марк Аврелій черпав у філософському самозаглибленні. Щодо другого варіанту грецького титулу, то тут перекладом буде: «від себе» або «сам зі собою».

Кожне із цих трактувань заголовка є по-своєму правильним — бо передає якийсь аспект твору імператора-філософа, але водночас і хибним — бо не передає всієї його багатогранності. Зрештою наш вибір зупинився на варіанті, аналогічному до того, який уперше запропонував російський перекладач Сємьон Роґовін: «Наодинці з собою». Ця фраза не лише досить точно передає другий із грецьких титулів (καθ᾽ ἑαυτόν), а й немовби містить у собі всі інші варіанти і заголовків, і їх перекладів: справді-бо, заглибившись «у себе», зостаємося «наодинці з собою»; лише тоді, коли ми «наодинці з собою», мовимо «від себе» й «до себе»; і лише «наодинці з собою» ми «до себе» йдемо.

Заглиблюючись у різні пласти тексту, добачаючи різні відтінки слова, йдемо і до Марка Аврелія — робимо ще один крок до живого діалогу з внутрішнім світом людини, чий зовнішній світ вже давно поринув у безодню вічності.

Ростислав Паранько

На Маркову книжку

Хочеш погамувати біль?

Книгу блаженну цю розгорни!

В неї пірнеш — то винесеш з дна

думку, дорожчу од многих скарбів.

Легко добачиш: ті, що грядуть,

й нині сущі, й минулі усі наші радості й біди

ледве чи важать більше, ніж дим.

Палатинська антологія 15, 23

Книга І

1. Від діда Вера{1} — гарна вдача й негнівливість.

2. Від того, що чув і пам'ятаю про кровного батька,{2} — скромність і мужність.

3. Від матері{3} — богобоязність і щедрість; і утримування не тільки від лиходійства, а й від помислу про нього; а ще вбогий харч — далекий від того, який переводять багаті.

4. Від прадіда{4} — що не ходив до громадської школи{5}, а скористав із добрих вчителів удома, і затямив: на це треба видавати щедрою рукою.

5. Від виховника{6} — що не був ні «зеленим», ні «синім», ні «тарчником» чи «щитником»{7}; витривалість і невибагливість; самостійність і ненадокучливість; невразливість до наклепу.

6. Від Діогнета{8} — не дбати про марноту; не вірити ворожбитам і чародіям, коли вони торочать про заклинання, вигнання демонів чи щось подібне; не тримати перепелів чи ще за чимось таким упадати{9}; терплячість до відвертої мови. Що запізнався з філософією, слухаючи спочатку Вакхея, а далі Тандасіда й Маркіана{10}; що хлопчаком писав діалоги; що прагнув вузького ложа, шкури замість покривала та й усього іншого, належного до еллінського побуту.

7. Від Рустика{11} — що склав собі уявлення про потребу лікувати й виправляти свою вдачу; що ані не дав себе втягнути в софістські спори, ані не писав умоглядних розправ, ані не промовляв напучувальних словес, ані не ставив себе за взірець, уявивши подвижником і доброчинцем; що відійшов від риторики, поезії та столичних дотепів{12}.

Вдома в тозі{13} не вештатися, ані ще чогось такого не чинити; листи писати прості, як отой, що він був написав зі Сінуесси{14} моїй матері; бути налаштованим перепрошуватися й миритися з тими, хто вчинив переступ чи завдав прикрощів, — щойно вони самі зволять навернутися; читати докладно, а не вдовольнитися, омайнувши умом ціле, та й не надто швидко погоджуватися з тими, хто оминає суть у балачках.

Що мені трапилися Спогади про Епіктета{15}: Рустик передав зі свого дому.

8. Від Аполлонія{16} — свобідність; нічого й ніколи не кидати на волю випадку, і навіть на мить на ніщо, крім розуму, не покладатися; залишатися завше тим самим — чи то в пронизливих болях, чи втративши дитину, а чи в затяжній хворобі.

Що на живому прикладі пересвідчився: та сама людина може бути і дуже крутою, і дуже поблажливою; що вмію розтлумачити, не дратуючись; що побачив людину, яка досвід і вправність в умоглядних викладах залічувала явно не до найбільших своїх чеснот; що навчився, як приймати від друзів гадану ласку{17}: не принижуючись, але й не зостаючись нечулим.

9. Від Секста{18} — доброзичливість; приклад, як батькові керувати домом; поняття, як жити за природою; невдавана статечність; запобігливість у піклуванні про друзів; терплячість до неуків