Наодинці з собою - Марк Аврелій Антонін
Ще більше можливостей відкриває характерне для української мови багатство сталих зворотів та словосполучень. Насамперед, воно дає змогу належно передати в перекладі ті вирази, які й в оригіналі є явно ідіоматичними: деякі з них — за допомогою дослівних кальок, як-от «з усієї душі», «привернутися всією душею», «як воно тобі піде», «докладати труду», «хоч лусни», «на чому б не спіймав», «читається на обличчі», «стояти на виході»; а деякі — вдавшись до близьких за змістом і образністю зворотів, як-от «де підібрати, а де попустити віжки» (в оригіналі дослівно «де натягнути, а де послабити» — слово «віжки» легко домислюється); «у піт кинуло» (дослівно «аж до поту»); «довелося червоніти» (дослівно «видав рум'янець»); «згоряти в праці» (дослівно «танути в ділах» або «танути від діл»); «тобі до мислі» (дослівно «згідно з твоїм умом»); «набило оскому» (дослівно «чинить пересит»); «не найгірший вихід» (дослівно «друга [тобто інша, альтернативна] плавба»), «до цього вернути» (дослівно «повертати до цього в [мовленому]»), «якщо при умі» (дослівно «якщо має ум»).
Вживання в перекладі ідіоматичних зворотів видається доцільним також і там, де в оригіналі їх немає, але фраза або містить ті самі слова, що й відповідний український фразеологізм чи стале словосполучення, або є дуже близька до нього за образністю. Подекуди досить простої синонімічної заміни: всі люди є «однієї крові», «з одного сімені» (замість «тієї самої крові», «того самого сімені»); і добрим, і злим людям порівну припадає «добро і лихо» (замість «добро і зло»); хто чинить щось протисуспільне — «відбігає суспільного розуму» (замість «втікає від» чи «уникає суспільного розуму»); про те, що кожному судилася своя доля, знають навіть «викінчені неуки» (замість «цілковиті, довершені неуки»); подекуди — незначного перефразування дослівного перекладу: діла природи «тішать око» (замість «приємні для зору»); Марк Аврелій закликає себе: «Кинься тієї слави!» (замість «полиш те, яку маєш славу»). Нарешті, деякі фрази надаються для перекладу ідіомами завдяки якомусь явно чи неявно присутньому в них образові: на вчителів треба «видавати щедрою рукою» (в оригіналі дослівно «завзято видавати», однак у первісному значенні прислівника — «простягнено» — вбачається образ відкритої долоні); до філософії, як до рідної матері, завше будеш «топтати дорогу» (дослівно «знову й знову мати повернення», але етимологічним значенням іменника є «зворотня дорога»); справжню суть затьмарює «збитий вислів» (дослівно «звичка [часто вживати], яка затерла»).
Особливим випадком є вжиток ідіоматичних зворотів для перекладу окремих слів. До цього засобу перекладач вдається лише в двох ситуаціях. По-перше, в разі дієслів, які або не мають прямого відповідника в українській мові, або, якщо й мають, то вживання їх у даному контексті є недоречним: «брати на іспит» (в оригіналі дослівно «іспитувати»); «впадати в сум'яття» (дослівно «змішуватися»); «випускати дух» (дослівно «видихати»); по-друге, в разі характерних для грецької мови складених слів, які немовби містять у собі цілу фразу. Використання сталих зворотів для перекладу складених слів дає змогу досягнути певного компромісу між неминучою описовістю і настановою по змозі передавати одну лексичну одиницю оригіналу — однією (хай і не лексичною, а фразеологічною) одиницею в перекладі. Приклади: все було й буде «на один взірець» (ὁμοειδής < όμο- «однаково» + εἶδος «взірець»); про вчителів треба «від щирого серця» говорити добре (ἐκθύμως < ἐκ «із» + θυμός «серце»); діла природи «привертають душу» (ψυχαγωγέω < ψυχή «душа» + ἄγω «вести»); в уявленнях, якими живляться правильні засади, треба «підтримувати вогник життя» (ἀναζωπυρέω < ἀνά «догори» або «наново» + ζωή «життя» + πῦρ «вогонь»).
Та все ж найважливішим — і найважчим — було питання, як зберегти в перекладі розмовність оригіналу також і там, де текст рясно пересипаний філософськими термінами. Виявилося, що й для цього добре надаються зазначені вище засоби, однак у застосуванні їх з'явилася додаткова вимога: добирати українські відповідники так, щоб вони не лише якомога повніше передавали надане їм філософське значення, а й відтворювали ті зв'язки між поняттями, що їх простежуємо в «Роздумах».
Треба визнати, що в нашому перекладі не створено термінологічної системи у вузьконауковому сенсі: скажімо, не вдалося цілковито уникнути синонімії, адже слово, навіть якщо дуже добре передає певне філософське поняття, у своєму звичайному, щоденному значенні може в одному контексті звучати цілком природно, тимчасом як в іншому — не передавати характерної для оригіналу єдності розмовної та спеціальної лексики[24]. Натомість перекладач спробував надати українським відповідникам системності до тієї міри, яка, з одного боку, не суперечила б згаданій настанові на збереження природності й невимушеності вислову, з іншого — давала б уявлення про поняттєву структуру стоїцизму чи принаймні про ту її частину, котра виступає в нотатках Марка Аврелія.
Добрим прикладом можуть бути терміни, пов'язані з вченням стоїків про мислення й пізнання. В основі одного з термінологічних гнізд — грецький іменник νοῦς. Його традиційним перекладом є «ум»; він надається й для нашої мети, оскільки, по-перше, непогано відтворює потрібне термінологічне значення («потенція розумової діяльності і вмістилище понять»), по-друге, входить до багатьох усталених зворотів («при умі», «омайнути умом», «вижити з ума»), що полегшує сприйняття цього слова в розмовному контексті.
Українські відповідники термінів, етимологічно та концептуально пов'язаних із νοῦς, довелося добирати, виходячи вже з двох традиційних перекладів його кореня: «ум» і «мисль» (зрештою, дуже близьких за значенням). Другий варіант дав, передовсім, сам іменник «мисль» та дієслово «мислити» як синоніми до слів «думка», «думати» (διάνοια, διανοέομαι). Далі, маємо спільнокореневі відповідники для прикметника νοερόν — «мисленне», «мисляче», а в разі його субстантивації — «мислення», «мисленна здатність»; а також для іменника ἐπινόησις й дієслова ἐπινοέω, що в термінології стоїків означають «утворення в умі тих понять, які безпосередньо не пов'язані з предметами», а в побутовому мовленні — «задумка, вигадка», «задумувати, вигадувати»: «помисел», «помишляти». За тим самим принципом було знайдено й відповідники для іменниково-дієслівної пари πρόνοια — προνοέω (філософське значення: «вияв всесвітнього розуму, який впорядковує події та явища задля досягнення щонайкращої мети»; розмовне: «завбачливість, завбачати»): «промисел», «промишляти»
Більше труднощів завдали ті терміни, що в їхньому перекладі конче треба було зберегти зв'язок із варіантом кореня «ум». Наприклад, філософське значення грецького ἐννοέω — «утворення в умі понять, базованих на реальних предметах» прочитується вже в його словотвірній структурі: префікс ἐν-
