Слідами історії бердичівського єврейства - Павло Скавронський

В середині XIX ст. Бердичів умовно поділявся на декілька районів: Старе місто, Нове місто, Качанівка, Та сторона річки (Загребелля) і Піски.

В Старому місті, де проживали в основному дрібні торговці, ремісники, релігійні діячі, дуже сильно відчувався хасидський вплив. Тут був розміщений клір (різновидність синагоги) Леві-Іцхака, Велика стара синагога, багато синагог за ремісничими спеціальностями, а також хедери — єврейські релігійні початкові школи. Мовою спілкування тут був оригінальний їдиш.

В Новому місті проживали в основному купці, промисловці, інтелігенція. Тут розмовляли переважно російською мовою. Засвоюючи російську мову, місцеві євреї робили крок у «великий світ», який був відмічений гострим пером єврейського письменника Шолом-Алейхема.

Качанівка була розташована на стику Старого і Нового міста, на гористому правому березі річки Гнилоп’ять. На Качанівці, так само як в Старому місті і на Пісках, розмовною мовою був їдиш.

Загребелля — це район міста розташований на лівому березі річки Гнилоп’ять. Тут проживало відносно менше євреїв, ніж в інших районах міста.

Піски — це північна околиця міста, тут жили євреї-ремісники та єврейський люмпен-пролетаріат. Назва району виникла від розміщених тут кар’єрів, де добували пісок.

Єврейська громада відігравала провідну роль у розвитку торгівлі. Серед 2,8 тисяч купців у 1846 р. абсолютну більшість становили євреї. Половина з 8-ми банків у місті також належали євреям. Саме їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лондона, Відня, Рима і Константинополя. Переважна кількість населення міста також була єврейська: в місті проживало 54 тис. осіб, у тому числі 50 тисяч євреїв. У 1867 р. з 2174 будинків 1545, або 71% належало євреям.

Із Бердичевом пов’язана доля сім’ї Рубінштейнів, яка дала світу братів-музикантів Антона та Миколу. Перший з них заснував консерваторію в Петербурзі, а другий — в Москві. Саме Антона Рубінштейна (1829-1894) було охрещено в Свято-Миколаївському храмі (1831). Роман Рубінштейн сприяв знищенню кагала Бердичева, залучав ортодоксальне єврейське населення до просвіти. В другій половині XIX ст. в Бердичеві жив і творив відомий єврейський письменник Менделе Мойхер Сфорім, а в 80-х роках позаминулого століття — класик єврейської та світової літератури Шолом-Алейхем.

Розвивався в Бердичеві і такий вид мистецтва, як театр. І не просто театр, а театр єврейський. Так, в Бердичеві, 4 жовтня 1875 р. за бажанням публіки було дано, як повідомляло рекламне повідомлення, «ЄВРЕЙСЬКИЙ КОНЦЕРТ під управлінням А. Фішзона за участю єврейських хористів». Театр було розміщено в залі готелю «Золоті береги». Цей концерт свідчив про виникнення єврейського театру не лише в Росії, але й у всій Європі. Отже, Бердичів відіграв певну роль в зародженні єврейського театрального мистецтва.

Відносна доля єврейського населення Бердичева в кінці XIX ст. досягла свого максимуму. У 1884 р. в Бердичеві проживало 77823 особи, із них 62366 іудеїв (80%), 10777 православних (13,8%), 3298 католиків (4,2%), 339 протестантів і 12 мусульман.

В кінці XIX ст. торгівлею займалось майже 16,5 тисяч євреїв. Торгували одягом, мануфактурою, взуттям, меблями, домашнім інвентарем, худобою, кіньми, возами, збруєю, зерном, м’ясом, рибою, медом, спиртними напоями, воском і т. д. Достатньо поширеною серед бердичівських євреїв була спекуляція. За даними загальноросійського перепису 1897 р. Бердичів займав шосте місце на Україні за числом представників купецького стану. Але в процентному відношенні місто впевнено займало перше місце в Росії за кількістю євреїв-купців, де їх нараховувалось 91,8%.

На кінець XIX ст. в Бердичеві функціювала Хоральна, Білопільська, Загребельна, Немирівська, Новоміська та Староміська синагоги і 74 єврейські молитовні будинки. На початку XX ст. в місті діяли талмуд-тора і 10 хедерів.

Єврейська лікарня на початку XX ст. займала найкраще приміщення в місті — це був колишній двоповерховий палац князів Радзивілів, час побудови якого невідомий. Він був побудований у стилі пізнього класицизму з шістьома колонами на фасаді. Внутрішні зали були оздоблені різьбою, яка була знищена з переходом палацу у власність міської єврейської общини. Вражав колишній танцювальний зал з мармуровими колонами і стінами, який був перетворений на велику лікарняну палату. В лікарні були високі палати, широкі коридори. Тут же розміщувались аптека, лазня, кухня, пральня. Лікарня знаходилась на східній околиці міста у великому саду поблизу лісу. Будинок проіснував до 60-х років XX ст. і був знесений. Нині на його місці стоїть будинок Бердичівської міської ради та її виконавчого комітету.

В роки Першої російської революції 1905-1907 рр., коли єврейські погроми в містах Росії мали масовий характер, погромів в Бердичеві не було. Це пояснюється особливостями Бердичева, в якому єврейське населення за кількістю жителів значно переважало інші національності і могло постояти за себе.

В 1912-1914 рр. було здійснено Єврейську етнографічну експедицію по містечках Волині і Поділля під керівництвом Семена Акимовича Анського (Шлойме-Занвл Рапопорта). В 1913 р. експедиція побувала в Бердичеві, адже тут ще проживало на той час 60-70 сімей брацлавських хасидів, які жили відокремлено від інших. Їх не допускали до активної участі в діяльності кагала. Та й взагалі, уникали вступати з ними в будь-які відносини. Але між собою вони жили у великій близькості та єдності, ділились між собою буквально останнім шматком. Радість або смуток одного ставали загальними для усіх.

В будинку равина Гілеля члени етнографічної експедиції на протязі кількох тижнів підряд записували від равина і його наближених сотні гострих висловлювань та історій, які на протязі декількох поколінь передавались із уст в уста лише своїм, самим близьким особам. Також вони записували на фонограф гру на скрипці равина Гілеля та десятки брацлавських мелодій і молитв, які співав він сам та його наближені. Були придбані в Бердичеві цінні речі для Єврейського етнографічного музею, в тому числі: рукопис равина Натана; кришталева люстра; біла шовкова жупиця (старовинний довгополий сюртук) з вибитими на парчі узорами у вигляді білих квітів; широкий білий пояс із шовку; кам’яний ханукальний світильник.

Перед Першою світовою війною лише 20% єврейського населення Бердичева можна було віднести до забезпечених людей. 70% бердичівських євреїв не мали ніякої власності, крім особистого одягу та якихось побутових предметів. Значна їх частина тулилася в жалюгідних халупах в умовах скупченості та перенаселеності. 20% єврейського населення Бердичева жило за рахунок благочинності.

За