Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки

— Знаєте що, я ще мало користувався цим Божим даром — може, що й пораджуся та продам вам.

— Ну, прошу тебе, — каже пан, — будь такий добрий, продай її мені, бо мені не треба буде їсти варити, та й коли гості зберуться, то й тоді б можна користуватися.

— А, я знаю, — каже Іван, — то вас пече, аби від мене, бідного, готовий хліб відібрати. Коли пораджуся, то дам вам знати через три дні.

— Та добре, — каже пан, — і пішов собі додому. Дома не каже нічого про торбу пані, лиш хоче, аби чимшвидше й чимбільше панів і пань запросити в гості. На це й пані пристала, і тим часом розіслали листи до великих панів і до родини своєї, щоб на означений день на велику гостину поприходили. А про торбу пан уже міркував, що вона його буде.

Доки пан думав гостей запрошувати, а Іван думав попробувати і другу торбу, чи добра, і котру би панові продати. Як думав, так і зробив. Раз, коли треба було сідати їсти, поклав другу торбу на стіл і починає од неї їсти просити. Каже: «Дай, торбо, їсти!». Як вихватиться з торби великий кий і починає молотити по хаті кого й чого досягне, як почали діти верещати й попід стіл ховатися, а Іван бігає по хаті, хапаючи кий, котрий то по голові, то по руках вдарить його. І доти кий не перестав молотити по хаті, доки Іванові не прийшло на гадку сказати: «Кию, лізь у торбу!» І тоді кий заховався у торбу.

— Ну тепер, — каже Іван своїй родині, — мовчіть, щоб ніхто не знав, що тут сталося!

І зараз добру торбу заховав, а ту з києм панові підготував, як прийде.

Пан не ждав, поки Іван його покличе, а третього дня сам прийшов до Івана й купив торбу за багато грошей. Як приніс торбу додому, і не став її випробувати, бо гостина буде завтра, перед усіма й випробує.

Прийшов і день гостини, пан наказав, аби нічого не варили на кухні, лиш столи застелили й посуд розклали.

Приходять і гості. Посходилося їх може й до сотні. Гості поміж собою говорять: «Як тут гостина ладиться, коли й вогня на кухні не клали?» — «Це дивна гостина!»

Тоді, як гості посідали, заносить пан порожню торбу і з великою радістю кладе її на стіл, кажучи:

— Ця торба нам дасть їсти й пити тоді, як сказати до неї: «Торбо, дай їсти, пити, скільки лиш треба усім нам!»

О Боже! Як вискочив великий кий з торби і як почне бити куди попало кожного гостя, як зчинився крик і лемент, почали утікати хто куди — через двері, через вікна… І котрі вискочили, посідали на вози й далі утікали додому.

Пан стовпом став, і сам насилу утік від кия, який так його відлупцював, що він ледве відлежався й більше ніяких гостей не запрошував.

А Іван сміявся, як перед києм усі скакали й танцювали.

Круглячок

Жили недалеко від лісу дід з бабою та й мали вони двох внучат — хлопчика і дівчинку. От одного разу захотілося дітям піти в ліс по квіти та гриби. Баба з дідом кажуть:

– Ідіть, тільки не заходьте далеко, а то вас відьма-змія з’їсть.

Пішли діти та не послухали стареньких. Ідуть лісом, збирають квітки — там гарна, а там ще краща! І зайшли вони далеко-далеко в ліс. Бачать — коло пенька стоять червоні черевички. Дівчинка вступила в них — і-і-і… понесли вони її, як вітер. Побіг за нею хлопчик, та не догнав її.

Іде він та й журиться, куди занесло його сестричку і що йому скажуть дома, та коли дивиться, стоїть на галявині кругленька хатка. Підійшов він до хатки, а з неї вийшов кругленький чоловічок та й питає його, чого він такий зажурений. Хлопчик про все йому розказав, а чоловік і каже:

— От зараз підемо поїмо та й вирушимо в дорогу. Я знаю, де твоя сестричка.

Заходять до хатки, а в хатці все-все кругле: вікна круглі, стіл круглий, стільці круглі, піч кругла, ліжко кругле, скриня кругла, а чоловічок круглий зветься Круглячком.

Поїли вони, попили. Круглячок скомандував — і хатка полетіла.

Летіли вони довго чи не довго, аж зупинилися коло великого замку, де жила відьма-змія. Вийшла вона до них назустріч, а Круглячок питає її:

— Де ти поділа дівчинку? Хутко віддай!

А змія не хоче. Бачать вони, що без хитрості не виграєш у неї нічого. От і каже чоловічок:

— А купи-но у нас хатку!

Змія каже:

— Треба її обдивитись, що воно за товар.

Зайшла вона в хатку, а Круглячок скомандував, щоб хатка крутилася швидко-швидко. Коли зупинив, питає відьму-змію:

— А що? Віддаси ключі від тої хати, де дівчинка сидить?

Змія не хоче.

Тоді він знову як закрутить хаткою! Не витримала змія, викинула через віконце в’язку ключів і закричала:

— До лиха мені така хатка! Заберіть своє дівчисько, воно у підвалі!

Узяв Круглячок ключі, дав хлопчикові й каже:

— Швиденько відмикай підвал!

Відімкнув хлопчик підвал, а там сидить багато-багато неслухняних дітей. І його сестричка з ними. Усіх їх до відьми-змії принесли червоні черевички. Випустив хлопчик усіх дітей на білий світ. А Круглячок тим часом каже відьмі-змії:

— Де ти сховала червоні черевички?

— Навіщо вони тобі? — пита змія.

— Віддай їх зараз же мені, щоб ти ними дітей не заманювала!

— Не віддам!

— Швидше, швидше крутись, хатко! — скомандував Круглячок, — і хатка закрутилась, як дзиґа. Не витримала відьма-змія та як за кричить:

— Забери, забери їх собі! Вони у моїй світлиці! І хатку свою забери. Не треба мені такого товару! У мене вже голова крутиться від цієї хатки!

Побіг хлопчик до відьминого палацу, відчинив його, забіг до світлиці, дивиться, а там стоять червоні черевички, що його сестричку забрали. Забрав їх хлопчик і віддав Круглячкові.

Тут Круглячок спинив хатку, а відьма-змія звідти вилетіла, мерщій сховалася у палац, зачинилася і більше не виходила.

А діти зайшли в хатку і полетіли з Круглячком на його галявину. Звідти й додому пішли й пообіцяли Круглячкові без дозволу так далеко в ліс самим не ходити. Було у них дома втіхи чотири міхи.

А Круглячок зостався у своїй хатці. І червоні черевички, він у скриню сховав, щоб відьма-змія ними до себе дітей не заманювала.

Отакий він молодець, і нашій казочці кінець!

Орел-беркут

Жив собі один старий вояк. Мав уже