Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Та навіть якби Сіра Вовчиця й думала про щось своє, Казан її точно не розумів. Він убив двох істот, що нахабно вдерлися до них додому. З маленькими бобрами він був немилосердний, як і рись, що роздерла була перших дітей Сірої Вовчиці на верхівці скелі Сонця. Тепер, коли його зуби побували у плоті його ворогів, його кров запалала нестримно скаженим бажанням убивати. Він шалів, бігаючи берегом ставка, і гарчав на зворохоблену воду, що сховала Щербатого Зуба. Усі бобри поховались у ставку, поверхня води здіймалася від руху багатьох тіл. Казан підійшов до греблі. Це було для нього щось зовсім нове. Інстинктивно пес зрозумів, що це робота Щербатого Зуба і його одноплемінників, тож несамовито заходився вихоплювати з греблі палички й гілки, розкидаючи їх навколо. Раптом біля греблі, футів за п’ятдесят від берега, заколихалося плесо води, і з’явилася велика сива голова Щербатого Зуба. На півхвилини запало напруження. Увесь цей час пес і бобер оцінювали один одного. Аж от Щербатий Зуб висунув із води своє мокре блискуче тіло, залізши на греблю, усівся й почав пильно дивитися Казанові в очі. Старий патріарх був сам. Ніхто більше з бобрів себе не показував.
Поверхня ставка тепер була гладка, як люстро. Марно Казан намагався стати на опору, що б дозволила йому дістатися до супротивника.
Між берегом і закінченою частиною греблі лишився недобудований проміжок. Через нього лилася вода, тож Казанові дістатися до свого супротивника було непросто. Тричі він це намагався зробити, і щоразу його зусилля закінчувалися раптовим зануренням у воду. Увесь цей час Щербатий Зуб сидів нерухомо. Коли нарешті Казан осягнув марність своїх спроб дістатися до бобра, старий інженер ковзнув по греблі й зник під водою, уже зрозумівши, що вовкопес, як і рись, не міг битись у воді. Цю новину він повідомив усім членам своєї колонії.
Сіра Вовчиця й Казан повернулися до вітролому й лягли біля нього на осонні. Півгодини потому Щербатий Зуб вигулькнув на протилежному березі ставка. За ним пішли інші бобри й одразу взялися до роботи, наче й не було нічого. Деревогризи знову почали пиляти дерева. З півдесятка бобрів працювали у воді, переносячи до греблі цемент і гілля. Ніхто з них не запливав за середину ставу; там ніби була прокладена невидима заборонна межа, що її колоністи не порушували. Тільки одна тварина упродовж години раз по раз підпливала до середини ставу й лишалася там деякий час, дивлячись на тільця мертвих бобренят, що їх убив Казан. Можливо, це була їхня мати. Сіра Вовчиця ніби розуміла це й, не бачивши бобрихи, щоразу спускалася обнюхати малих, коли їхня мати підпливала до заборонної межі.
Перший вибух гніву й ворожнечі в Казанові згас, і тепер пес просто дивився на бобрів, спокійно й уважно. Він зрозумів: ці тварини, що вміють пересуватися й у воді, і на суші, не воїни. Їх було багато, але вони тікали від нього, як зайці. Щербатий Зуб ні разу навіть не вдарив Казана. Так поступово визріла стратегія полювання: ловити непроханих гостей треба так само, як зайців чи куріпок, тобто тихенько до них крадучись, підстерігаючи. По обіді Казан із Сірою Вовчицею шмигнули в кущі, удаючи, що йдуть геть. Так він часто починав полювання на зайця й тепер хотів використати цей хитрий вовчий виверт на бобрах. За вітроломом вони повернули й ристю побігли вверх за течією, тримаючись за вітром. Через будівництво греблі струмок поглибшав, і тепер один зі старих бродів повністю накрило водою. Казанові, щоб дістатися другого боку річки, довелося зануритись у воду, залишивши Сіру Вовчицю чекати його на березі.
Казан спішно побіг у напрямку греблі. До неї було ярдів зо двісті. За двадцять ярдів до гаті, підступаючи близько до води, росли густі зарослі вільхи й верби. Цим Казан і скористався. Непомітно для бобрів підійшов він до ставка й причаївся на землі, готовий стрибнути вперед, щойно з’явиться така можливість. Більшість бобрів тепер працювала у ставку. Четверо чи п’ятеро ще досі були на березі, та й то біля самісінької води, далі за течією від Казана. Почекавши кілька хвилин, Казан був уже готовий вискочити на своїх ворогів, аж от його увагу привернуло якесь сум’яття на греблі. Там працювало кілька бобрів, зміцнюючи будівлю. Блискавично Казан кинувся під захист зарослів позаду греблі. Там було зовсім мілко, не доходило й до живота, бо основний потік води був біля протилежного берега. Тепер пес пробирався водою до своїх ворогів, а ті його бачити не могли, та й вітер йому сприяв. Шум течії перекривав і без того неголосні звуки руху Казана. Досить швидко він почув у себе над головою бобрів-будівельників і гілками поваленої берези почав дертися з води на греблю.
За мить його голова з’явилася над греблею. На відстані витягнутої руки від нього старанно працював Щербатий Зуб, укладаючи в гать трифутовий тополиний стовбур завтовшки з людську руку. Він був такий зайнятий, що й не почув і не побачив Казана. Попередив його інший бобер, що плюхнувся у воду. Щербатий Зуб розвернувся й зустрівся очима з Казаном, що вже вишкірив зуби. Тікати часу не було. Щербатий Зуб розвернувся, щоб зістрибнути у воду, але тут-таки на нього й стрибнув Казан, уп’явшись довгими іклами супротивникові в шию, мало не діставшись яремної вени. Утім собаці зберегти рівновагу не вдалося, й обидвоє протиборців покотились у ставок.
Падаючи, старий бобер своїми зубами-стамесками й собі вчепився у шкіру на горлі Казана. Отак вони, уївшись один в одного, і плюхнулись у глибінь ставка.
Щербатий Зуб важив шістдесят фунтів. Тільки-но він потрапив у воду, свою рідну стихію, то стиснув Казана за шию, наче в лещатах. Так вони обоє й пішли на дно, як два шматки заліза. Пес повністю занурився під воду, вона ринула йому в рота, вуха, очі й носа. Переполошений Казан нічого не бачив. Та замість того, щоб боротися, спробувати звільнити себе, він затамував подих і ще дужче стиснув щелепи. Протиборці торкнулися м’якого дна і якусь мить борсались у намулі. Тоді Казан послабив хватку. Тепер він змушений був боротися за своє життя, і до Щербатого Зуба йому вже діла не було. Скількимога намагався Казан, перебираючи лапами, звільнитися, піднятися на поверхню, на
