Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Одного разу засмучений Дедал сидів у лабіринті й довго вдивлявся в небо. І тоді йому на думку спало просте рішення: Мінос відрізав йому шлях до втечі морем і суходолом, але ж він не може перешкодити йому скористатися небом! Небо вільне. Треба тільки навчитися у птахів літати.

Дедал довго збирав пера, які ронили на землю птахи, а потім змайстрував із них крила, які скріпив воском. Він зробив крила і для себе, і для свого сина Ікара. Прив’язавши крила до рук собі та синові, Дедал утік з острова Крит, від невмолимого царя Міноса. «Тільки не злітай занадто високо в небо, — напучував сина перед далекою дорогою Дедал, — адже сонце таке палюче, що воно може розтопити віск, і тоді ти впадеш».

Ніхто в царському палаці не бачив, як злетіли в небо Дедал та Ікар. Бачили це тільки вівчар, що гнав отару, та рибалка, який вудив рибу. Ці двоє страшенно перелякались, уздрівши в небі крилатих людей, — вони подумали, що то летять безсмертні боги. А під Дедалом та Ікаром простиралося безкрає море. Проминули вони острови Наксос і Делос, залишили позаду зелений Самос і багатий на мед Калімнос.

Спершу Ікар слухняно летів за батьком, але височина нестримно вабила його. Він почав здійматися дедалі вище вгору, він линув до самого сонця. Раптом хлопець відчув, що крила його розпадаються. Віск розплавився від пекучого сонця, і пір’їни почали відвалюватися. Ікар загукав у розпачі, благаючи батька про допомогу, проте що міг вдіяти Дедал? Ікар упав у море і потонув. А Дедал у відчаї спустився на найближчий острів і довго блукав ним, допоки хвилі не прибили до берега синове тіло. Тоді Дедал поховав сина, а місцеві мешканці на честь сміливого хлопця назвали свій острів Ікарієм.

Після загибелі Ікара майстер Дедал оселився на острові Сицилія у гостинного царя Кокала. І далі працював славетний зодчий і звів на Сицилії багато відомих споруд — спорудив храм Аполлона, збудував на скелі скарбницю, зробив чудове штучне озеро. Для юних царівен — Копалових дочок він різьбив дивовижні прикраси. Тільки статую сина не міг вирізьбити — скоро брався до неї, як у нього починали тремтіти руки, а на очі набігали сльози.

Тим часом цар Мінос дізнався, куди втік Дедал, і вирішив повернути майстра. Одного разу він спорядив кораблі й вирушив на Сицилію. Там його, як завжди гостинно, зустрів Кокал і одразу влаштував бенкет. За столом Мінос і не прохопився про справжню мету своєї подорожі, а натомість показав Кокалу дивовижну мушлю. «Я оголосив нагороду тому, — розповів Мінос Кокалу, — хто зможе прошелити нитку крізь усі закрути мушлі. Чи не схочуть сицилійці поборотися за нагороду?»

Кокал узяв мушлю і таємно передав Дедалу. Майстер довго роздивлявся мушлю, а тоді вирішив діяти хитрістю: він проколов у мушлі маленький отвір, змастив мушлю всередині медом, прив’язав нитку до мурашки і пустив мурашку в мушлю. Мураха, занюхавши мед, проповз через усі закрути мушлі, тягнучи за собою нитку.

Коли Кокал віддав мушлю Міносу, критський цар вигукнув: «Тільки Дедал міг зробити таке! Я хочу повернути собі майстра!» Проте ніхто у Кокаловім палаці не хотів відпускати Дедала, а надто царівни. Вони підступно заманили Міноса в пастку і вбили його, щоб Дедал міг і далі залишатися в Сицилії. Проте Дедал усе дужче сумував за домівкою і вирішив повернутися в Атени. Там він і помер і був похований із почестями, як і належиться славетному зодчому.

А герой Тезей мудро правив у місті Атени. Щоправда, час від часу він залишав рідне місто, щоб узяти участь у відомих битвах і здійснити черговий подвиг. Одного разу він вирушив походом проти амазонок — войовничого племені жінок, яке вважалося непереможним. Коли Тезей здобув місто амазонок Теміскіру, то на знак перемоги взяв собі за дружину царицю амазонок Антіопу, яку привіз із собою додому в Атени. У подружжя народився син І п політ.

Проте, повернувшись на батьківщину, Тезей покинув Антіопу, закохавшись у сестру Аріадни Федру. Амазонки страшенно образилися за Тезеєву зраду їхньої цариці й вирішили помститися. Вони напали на Аттику, але й цього разу їм не вдалося перемогти героя. Кривава битва закінчилася поблизу Ареопагу — пагорба Ареса, де зазвичай засідала судова влада Атен, і в ній загинула й сама Антіопа, яка, незважаючи на Тезеєву невірність,

брала участь у сутичці на боці свого зрадливого чоловіка.

Стріла прошила груди Антіопі, й вона впала до ніг чоловікові. Битва на мить затнулася — з жахом дивилися обидва війська на вбиту Антіопу. Тезей підхопив Антіопу на руки — бій сам собою припинився. Після похорону своєї цариці амазонки повернулися додому, а Тезей і Федра разом ростили Антіопового сина Іпполіта.

Іпполіт зростав у домі свого батька Тезея та мачухи Федри. Був він суворим, похмурим парубком, байдужим до жіночих чарів. Кохався він тільки у ловах і приносив усі жертви богині — мисливиці Артеміді, ніколи не шануючи богиню кохання Афродиту. Афродита страшенно образилась і вирішила помститися хлопцю. Вона оселила в серці його мачухи Федри кохання до власного пасерба.

Охоплена пристрастю Федра, не тямлячи себе, звірилась Іпполітові про своє кохання, але той з огидою відвернувся від мачухи. Федра була вражена в саме серце. Вона кинулася до свого чоловіка Тезея й обмовила Іпполіта: буцімто це він переслідує власну мачуху, не дає їй і кроку ступити.

Тезей страшенно розгнівався на сина й покликав до бога Посейдона, якого довгий час вважав своїм батьком. І коли юнак Іпполіт одного разу