Час настав - Костянтин Матвієнко

— А можна зараз відкривати цю труну? — спитав Аскольд.

— Так. Церква визнала митрополита святим. Його мощі мають бути відкриті для поклоніння. Прощавай на цьому! — Голос святої зник.

Ченці запалили свічки і кадило, архієпископ вбрав­ся в темно-бузкову смугасту довгу мантію — почався молебень.

Процедура віднайдення святих мощів закінчилась о п’ятій. Вченим вдалося сфотографувати й описати все, що знайшли у домовині. На наступний день було при­значено прес-конференцію.

Надворі вже сутеніло. Аскольд удруге спробував додзвонитися Надії, але вона знову виявилася недо­сяжною. Біля виходу з церкви його наздогнала Христина.

— У моєї подруги сьогодні вечірка. Ти її знаєш, це Люся Гаркуша, ріелторка. Ти б не міг поїхати разом зі мною?

— Щиро кажучи, я збирався відпочити і трохи піді­гнати навчання... — Аскольд почав готувати ґрунт для відмови від цієї дивної пропозиції.

На подумковому зв’язку зарепетував Лахудрик:

— Негайно погоджуйся! Там буде Пінський. Нареш­ті зрозуміємо, що йому треба від тебе.

— Як мене це все дістало! Надійка десь зникла, а тут ще Христя чіпляється, — роздратовано відповів Лахудрикові Аскольд. — Аз якого приводу вечірка? — вголос запитав Христину.

— Розумієш, Люсин хлопець, Льоша, несподівано поїхав у відрядження, а вона саме запросила одного свого клієнта у гості. Стосунки ділові налагоджує. То­му скасовувати вечірку нечемно, а приймати клієнта на квартирі самій ще більше не з руки. Той клієнт — заможний іноземець, приїхав нещодавно. Він дуже цікавиться історією. Тому Люська запросила й мене, аби було із ким поговорити, бо вона сама в історич­ній тематиці, щиро кажучи, дуб-дерево. Та мені лише з ними теж спілкуватися не хочеться. То, може, ти підтримаєш компанію? Ну будь ласка! — Тон Христининих слів набув непристойно благальних інтонацій.

— Гаразд, сходимо. На котру ви збираєтесь?

— Близько сьомої.

— Я тут ще маю одну справу. Давайте адресу, я при­йду прямо туди.

Аскольд звернув до порожньої, погано освітленої критої галереї, що веде до Дальніх печер. Переконав­шись, що його ніхто не бачить, дістав з рюкзака Книгу і, приклавши долоню до її палітурки, увійшов до пече­ри на кручі над Борисфеном.

***

Чергова вечеря цекістів з отцем Василієм відбувала­ся в ресторані «О’Тарас», розташованому в парку Тараса Шевченка.

— Что нового у вас, отче? — почав розмову Тімафєй.

— Вскрыли сегодня захоронение.

— Что-то интересное? — Алєксандр відірвався від салату.

— И весьма! Ученые сказали, что похоронен архие­рей. В семнадцатом веке. Сохранилось парчовое обла­чение, расшитое днепровским жемчугом, панагия и крест.

— Действительно, чудо. Вот и повод есть. — Тіма­фєй розлив горілку в чарки. — А что ученые, очень об­радовались?

— Их не разберешь: работали почти молча, но ду­маю, что повод для радости у них, безусловно, есть не­малый. Ну, благословясь, по первой! — Почаркувавшись із молодиками, піп нахильці випив горшку.

— А вы детальнее не знаете, что это за «группа про­фессора Довжика»? — спитав Тімафєй.

— Он сам, аспирантка и студент. Профессор — лич­ность в научных кругах уважаемая. Аспирантка — обычная молодая женщина, немного замкнутая и ни­чем вроде не примечательная. Студент тоже неразговорчивый, спортивного вида молодой человек по име­ни Аскольд.

— Вы бы не могли нас с ними познакомить? — Алєксандр прямо глянув на отця Василія. — Нам бы­ло бы любопытно поговорить с людьми, причастными к столь выдающемуся научному событию.

Отець Василій теж подивився прямо в очі чекісто­ві, порухом руки вказав Тімафєю на порожні чарки і відповів:

— Завтра они устраивают пресс-конференцию в запо­веднике. Я проведу вас туда, а там вы уж сами найдете повод для знакомства. Извините, господа. Я вижу среди официантов студента нашей семинарии. Он сам из Молдовы, подрабатывает, наверное, здесь. Мне бы не хотелось, чтобы он видел меня сидящим тут долго. За­сим позвольте откланяться. Ну-с, давайте за плодотвор­ное сотрудничество и на посошок. — Він перехилив пов­ну, по вінця, чарку, закусив кількома шматками ніжного балику, підвівся і швидко вийшов із зали ресторану.

Коли цекісти лишилися за столиком удвох, до них приєднався керівник київського представництва кон­тори підполковник Владімір Тараторкін, що до цього сидів неподалік зі склянкою узвару.

— У меня есть новости, господа, — почав він піс­ля привітань. — В ЦИК Фе зафиксированы еще ряд переходов из двадцать первого в первое столетие и обратно. Ходит всегда только один человек. В том, что это именно человек, наблюдатели убедились после того, как обнаружилась, представьте себе, ус­тойчивая мобильная связь между двумя мирами. К сожалению, мы совершенно не предполагали такого поворота событий, поэтому прослушать беседы и зафиксировать номера телефонов были не готовы чисто технически. Сейчас же связь прервана. Но мо­жем сделать вывод, что в Киеве кто-то регулярно об­щается с миром, отстоящим от нас на две тысячи лет, тщательно это скрывая.

— Ну что же, первоочередные задачи ясны. Ду­маю, главный кандидат для разработки — профес­сор Юрий Довжик, — уголос міркував Тімафєй. — Мы имеем возможность поставить на прослушку его телефоны?

— Уже, — відповів Тараторкін. — Но только сото­вый, городские телефоны без помощи местных властей незаметно прослушивать несколько слож­нее. А на мобильной связи профессор явно эконо­мит, что странно: если он участник подобной гран­диозной операции, то наверняка не стеснен в средс­твах. Мы пока не можем выдвинуть обоснованных предположений о возможности участия государс­твенных спецслужб этой либо иной страны или крупной частной корпорации. Но если это так, то круг лиц, причастных к этому, наверняка находится под тщательной охраной и наблюдением. Мы воз­держались от установки слежки за профессором и его группой. Далее: следует присмотреться к аспи­рантке и студенту. Тоже крайне осторожно.

— Мы планируем завтра посетить их пресс-конфе­ренцию в Лавре, — повідомив Алєксандр. — Я, как, хм-хм, более привлекательный, займусь контактами с дамой, Тимофею же останется парень.

— Ну, кто из нас привлекательнее, это еще вопрос, а парень точно интеллектуальнее, чем женщина, — ус­міхнувся Тімафєй. — Так что пусть красивые общают­ся с красивыми, а умные с умными.

— С женщиной и студентом можно осторожно по­пробовать. — Тараторкін не оцінив гумору колег. — А контакт с профессором только после дополнительной санкции: его следует проверить на слежку и скрытую охрану. И еще: завтра сюда прилетит Глебушка Мало­арнаутский, помните?

— Как не помнить, но, кажется, его фамилия просто Арнаутский? — засміявся