Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

багатьох явищ і не маючи змоги їх пояснити, створювала відповідні міфи, табу та ін. Не зважаючи на поширення жанру серед дітей, він чи не найменше досліджений у фольклористиці, хоч міг би викликати зацікавлення і у психології, медицині (зокрема психіатрії) та ін. Дитяча пареміографія

Дитячих малих жанрів небагато. Особливості дитячого мислення обмежують використання дітьми мудрувань, афористичних висловів, метафоричних порівнянь тощо. Як і у фольклорі дорослих, дитяча усна творчість має свої сталі словесні формули, що використовуються з певною метою у конкретних ситуаціях. Такими є зокрема примовки — короткі висловлювання, що вживаються дітьми на певних етапах гри чи у повсякденному спілкуванні. Ці формули часто містять відгомін інших жанрів чи навіть давніх культових уявлень. Діти нерідко користуються різними табу, що супроводжується твердженнями (напр., «Я запекав»). Особливо це стосується вибору і обмеження території гри, за межі якої не можна виходити (порушення заборони означає вихід з гри чи загрожує покаранням). Подібні словесні формули доповнюють гру. Наприклад, заборона говорити під час гри висловлюється умовною фразою «Хто заговорить — ковтнув жабу». Гра відшукування схованого предмета коментується лексично зміщеними формулами «холодно» — «тепло» — «гаряче» та ін. У повсякденному спілкуванні діти використовують різні примовки у специфічному значенні. Наприклад, почуття образи висловлюється словами «Яз тобою не дружу», бажання помсти — «Я тобі покажу» або «я тобі дам». У подібних фразах проявляється безпосередність, емоційність, особливості дитячої психології.

Суто дитячим паремійним жанром є скоромовки — короткі віршики чи окремі вислови, суть яких полягає не у змістовому навантаженні, а в такому розміщенні слів та звуків, що їх вимова вимагає певних зусиль артикуляції. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний зв'язок. Але це не применшує їхньої популярності серед дітей, які сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запам'ятовуються, бо вони, як правило, ритмізовані, або й римовані:

Бабин біб розцвів у дощ, Буде бабі біб у борщ. Летів горобець через безверхий хлівець, Вхопив гороху без червотоку, Без червоточини, без прачервоточини. На дворі трава, на траві дрова, Не рубай дрова на траві двора.

Трудність вимови ускладнена навмисним розташуванням звуків. Вправляння у вимовлянні скоромовок є мовною вправою, що розви ває артикуляцію, впливає на вироблення культури мовлення, тому використовується народною педагогікою.

Ще один малий жанр — загадки. Маючи колись практичне чи навіть магічне значення, вони тепер майже повністю перейшли з «дорослого» фольклору в «дитячий», зберігши окремі риси попередніх віків і звичаїв. Вони використовуються при вихованні дітей для формування їх мислительних навиків, вміння аналізувати, зіставляти явища і факти.

§57. Зв'язок дитячого фольклору з художньою літературою та його дослідження

З усіх жанрів дитячого фольклору найбільш поширені в літературі колискові пісні. Твори цього жанру написали Т. Шевченко («Ой люлі, люлі, моя дитино...»), С. Руданський («Над колискою»), Я. Щоголів («Баю-баю»), Леся Українка («Колискова» («Місяць яснесенький»), О. Маковей («Сон»), О. Олесь («Над колискою» (Пісня матері), В. Самійленко («Вечірня пісня»). П. Карманський різні мотиви жанру опрацював у збірці поезій «Ой люлі, смутку!». Цікавою трансформацією жанру є також його «Пісня заколисна» зі збірки «Пливем по морі тьми», філософські поезії Б.-І. Антонича «Колискова», «Пісенька до сну». Цей жанр не обійшли увагою і поети-модерністи. Не зважаючи на індивідуальний стиль М. Йогансена, у його «Колисковій» збережена природа народної традиції:

Моє, моєньке миле, ясне-мі  Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні

Спи, золотава вовно,   Тебе не по-не-сли в осонні,

Летить-леліє літень в ви-со-ті,        Спи, сину мій тоненький, на ясній

— Кімната весен повна...      На сонячній долоні...

Навіть футурист Гео Шкурупій створив колискову пісню «Уо!.. Маленький хлопчику». Форму народних колискових використав В. Бобинський у поезії, присвяченій незнайомій ув'язненій з сусідньої камери «Тюремна колисанка», пізніше у ще одному творі — «Ніч на дворі, ніч з камінним серцем».

Починаючи з кінця 30-х років 20 ст. колискова стає дуже популярним жанром. Серед їх авторів — В. Поліщук («Ой у кота-вурко-та», «А ми підем до ріки»), М. Бажан («Колискова»), Н. Забіла («Казка колискова»), В. Сосюра («Колискова») та ін.

Інші жанри дитячого фольклору використали М. Шашкевич (цикл «Пісеньки і грачки діточії»), Л. Глібов (дитячі поезії), І. Франко («Киця»), М. Вороний («Сніжинки»), П. Тичина («А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», «Осінь така мила»), Н. Забіла (цикл забавлянок «Про дівчинку Маринку»), А. Малишко («Оженився горобець», «Бігла кізка по мосту», «Кіт-воркіт біля воріт», «Зайцю довговухий» та ін.), М. Сингаївський («Як приходить вечір», «Про що говорили птахи і звірі»), І. Калинець (цикли «Дивосвіт» чи «Перша книжечка для Дзвінки», «Калинова сопілка» чи «Друга книжечка для Дзвінки», «Веселка» чи «Третя книжечка для Дзвінки» та ін.). Серед сучасних поетів найбільшою популярністю користуються дитячі твори І. Малковича.

Дослідження жанрів дитячого фольклору

З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з'явилась на сторінках альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 році, і з того часу цей жанр є об'єктом зацікавлення фольклористів. До найдавніших записів належать публікації у виданнях «Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Часть 1» (1849), у його праці «Дни и месяцы украинского селянина» (1856), збірниках А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), П. Чубинського «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский коай» (1872, Т. 3; 1877, Т. 4), Я. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878) та ін.

У 19 ст. вони стали предметом вивчення у статті М. Левицького «Народные колыбельные песни» («Харьковский сборник», 1888), де автор