Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

робить пальцем колові рухи по долоні дитини, ніби мішаючи кашу):

Ідіть, діти, по тріски, Дам вам каші потрошки;

(говорячи, відбивають ритм короткими ударами, а тоді перебирають пальчики дитини):

Тому дала, тому дала, тому дала,

А тому не дала, (мізинчик),

бо він — ледар: дров не рубав, печі не палив, каші не варив,

діток гулять не водив — іди собі геть.

Полетіли — .... (махають руками дитини, ніби крилами).

Дітям дуже подобаються такі забавлянки, вони сміються, пробують наслідувати рухи дорослих. Подібним є цикл пестушок, пов'язаний із пещенням ноги дитини. Як правило, це імітація «кування чобітка»:

Кую, кую чобіток,

Подай, мамо (тату і т. д.), молоток,

Не подасиш молотка,

Не підкую чобітка... (При цьому вдаряють по нозі дитини пальцем).

Ряд поетичних текстів супроводжують фізичні вправи дитини: розводячи руки і ноги дитини, примовляють:

Потягусі, потягусі,     Росла-виростала,

На (ім'я) пестусі.         Щоб своїй мамці

Щоб (ім'я) росла,         Скоріш в поміч стала.

Коли дитина уже самостійно сидить, з нею бавляться «Ладусі» або «Ладки». Плескаючи її руками, говорять:

Ладки, ладоньки, ладусі,       — Що їли? — Оладки.

Ой ладусі, ладки.          — 3 чим оладки? — Із медком

— Де були? — В бабусі.        Та солодким молочком.

Є тексти, які використовують, навчаючи дитину ходити:

Дибки, дибки! Ходить котик по лавочці, Водить кицю за лапочки: Диб, диб, диб.

Окрему групу забавлянок становлять твори, які виконуються дорослими під час підкидання дитини на коліні або нозі. Народна назва таких творів — чукикалки (поширена в центральній та Лівобережній Україні), походить від початкових слів багатьох цих текстів— «Чук-чук», «чуки» (хоч можуть бути й інші звукосполучення: «Гоп», «гуци», «а-та-та», які імітують їзду на коні):

Їде, їде пан, пан, На конику сам, сам, а за паном — хлоп, хлоп На конику гоп, гоп...

Простота побудови таких віршиків, милозвучність приваблива для слуху немовлят. Звучання звуконаслідувальних слів, які супроводжують певні рухи, сприяють мовному та фізичному розвиткові дитини. Такі вправи захоплюють елементами гри, вони збуджують інтерес, розвивають емоційність, спостережливість, розважають, а водночас дитина знайомиться з навколишнім світом, побутом, отримує нову інформацію про щоденне життя людини, у цьому виявляється практичне значення забавлянок для немовлят.

Для дітей старшого віку (3—5 років) народ створив забавлянки, які побудовані уже не на фізичних рухах чи елементах гри, а інтерес дитини захоплює сам текст. Він досить простий, щоб дитина могла його зрозуміти, однак деякі його елементи збуджують цікавість, сприяють розвиткові уяви чи інших видів мисленнєвої діяльності. Це — віршовані казочки з елементами сюжетності й оповідальності (напр., «Пішла киця по водицю»). Інколи вони можуть виконуватися як пісеньки на прості мелодії.

Деякі із забавлянок мають форму гри з елементами випробувань. Наприклад:

—      У лісі був? — Був.

—      Вовка бачив? — Бачив.

—      Боявся? — Ні. (В цей момент сильно дують в лице або плескають у долоні з метою налякати, і, коли дитина мружиться, говорять: «Боявся!» і знову...)

Дитина намагається довести що «не боїться».

Ігрову форму має значна кількість забавлянок. Цікава гра-забав-лянка про анциборика:

Ішов анциборик через попів дворик, Ніс сокирку й топорик, І мальовану торбу з пиріжками —      їв би ти пиріжки? —      їв би.

Тоді беруть дитину за вухо і приказують:

—      Не ласуйсь, не ласуйсь... Ішов анциборик... і т. д.

—      їв би ти пиріжки? -Ні.

—      Чом такого добра не хотіть, чом такого добра не хотіть?

Значна частина казочок-забавлянок має форму діалогу, що становить ланцюг питань та відповідей, витриманий у межах одного логічного ряду, через що їх можна назвати кумулятивними казочками:

■       Довбні побили. Де тії. довбні? Черви поточили. Де тії черви? Кури поклювали.

■       Де тії кури? Коршаки похапали. Де тії коршаки?

■       Полетіли на море. Де теє море?

■       Красками заросло.

■       Де тиє краски? Порвали Параски. Де тії Параски?

■       Вийшли заміж.

■       За кого?

■       За паничів.

■       Де тії паничі?

■       Поїхали на войну.

Ласочко, ласочко, де ти була? В Бога. Що робила? Хусти прала. Щось дістала? Кусок сала. Де те сало? Під столом. Чим накрите? Постолом. Де ти діла? Кішка вкрала. Де тая кішка? Побігла під піч. Де теє підпіччя? Вода затопила. Де тая вода? Воли випили. Де тіл воли? Таку форму мають навіть деякі забавлянки для найменших; вони інколи виконуються під музичний супровід.