Українські казки - Автор невідомий - Народні казки
— Ні. А що з вами трапилося?
— Ой, таке трапилося!
Піднімають вони сорочки і показують йому: в одного здертий пас шкіри і в другого.
— А з тобою таки нічого не трапилося? — знову питають брати Покотигорошка.
— Нічого, — піднімає він сорочку.
Дивляться брати — нічого не здерто з нього.
Тоді Покотигорошок каже:
— Ану, ходімо зі мною. Побачите, що я зробив.
Приходять брати туди, де був пеньок, а там лиш яма. Вирвав дід бородою пеньок та й потягнув.
Ідуть вони лісом по сліду. І прийшли до великої діри, що вела під землю. По сліду було видно, що дід потягнув пеньок туди. «Що будемо робити?» — думають браття. Один і каже:
— Давайте зробимо вірьовку і спустимося в ту діру.
Розбийскала приніс сокиру, зрубали вони липу, надерли личчя і сплели вірьовку. Покотигорошок каже:
— То котрий спускається? Ти, Розбийскала, чи ти, Перевернигора? — та ні той не хоче, ні той.
— Як ви боїтеся, то полізу я. Але що буду звідти казати, щоб усе робили, — наказує тоді Покотигорошок.
Обв'язався Покотигорошок тією вірьовкою, і брати спустили його в діру. Спустився він, пройшов трохи, аж бачить: кімната, а в ній три дівчини.
— Звідки ти взявся? — питають дівчата. — Як прийде дід Кокоть, то він тебе вб'є.
— Нічого мені не буде, — каже Покотигорошок. — А ви давно тут живете?
— Давно. Дід Кокоть нас половив і затягнув у цю діру. Якби хто нас вивів на білий світ, ми б не знали як дякувати.
— То ходіть зі мною, — каже Покотигорошок.
Приходять вони всі четверо до діри. Покотигорошок сіпає за вірьовку і кричить:
— Ви є, хлопці?!
— Є!
Прив'язав він одну дівчину до вірьовки і гукає:
— Тягніть! Розбийскала, це тобі жінка!
Витягли її браття і знову спустили вірьовку.
В'яже Покотигорошок другу дівчину.
— Перевернигора, це тобі жінка. Тягніть!
Потягнули вони, а Покотигорошок із третьою дівчиною зостався внизу. А як опустили знову вірьовку, він прив'язує дівчину:
— А це мені жінка! Тягніть!
Витягнули й третю. Тоді прив'язується він сам.
— Тягніть мене!
А брати побачили, що третя дівчина найвродливіша, підтягнули Покотигорошка трохи та й пустили вірьовку. Упав Покотигорошок назад у ту яму.
Іде він попід землею, іде, аж бачить — гора. На горі гніздо, а в тому гнізді — четверо пташенят. А тут почався вогняний дощ. Як побачив Покотигорошок, що йде такий дощ, поліз на ту гору і накрив пташенят. Попік його трохи вогняний дощ, але пташенята зосталися живі й здорові. Коли дощ перестав, вони йому кажуть:
— Сховайся, бо як наша мама прилетить, вона тебе з'їсть.
Сів він під горою та й сидить. Чекає, що ж то прилетить. Прилетіла мати пташенят і питає їх:
— Був такий вогняний дощ, а ви живі. Хто вас врятував?
— Був дядько, накрив нас, — кажуть пташенята. А вона питає:
— Куди ж той дядько пішов?
Пташенята і показали, в який бік пішов Покотигорошок.
А мати пташенят була кометою. Полетіла вона за Покотигорошком і знайшла його під горою. І каже йому:
— Пташенята — це мої діти. Що ти хочеш за те, що врятував їх?
А він відповідає:
— Нічого не хочу, мені аби на білий світ вибратися.
— Я тебе вивезу, — каже комета, — але мені по дорозі треба багато їсти. Он пасеться стадо корів. Заріж одну корову і поклади м'ясо на мене. А на другий бік поклади бочку води. Коли я поверну до тебе голову, дай мені кусень м'яса і горня води. Як усе буде готове, я тебе повезу.
Зарубав Покотигорошок корову, склав на комету м'ясо, поклав на неї бочку з водою, та й полетіли вони.
Летіли вони, летіли. А Покотигорошок усе давав кометі то м'яса, то води. Але м'ясо закінчилося, зосталася тільки вода. Комета повертає до Покотигорошка голову, а він каже:
— Уже нема більше м'яса.
— Як нема м'яса, то ми впадемо, бо в мене більше немає сили летіти.
Тоді він відрізав шматок м'яса від своєї литки і дав кометі. Вона з'їла, запила водою і вивезла Покотигорошка на світ Божий. А тоді й каже:
— Скільки я їла м'яса, а такого доброго ще не куштувала, як це останнє, що ти мені дав.
— Воно то добре, — каже Покотигорошок, — але я відрізав його від своєї ноги.
Та й показує їй те місце, де було відрізане м'ясо. А комета виплюнула те м'ясо, і воно відразу приросло на своє місце.
Розпрощався Покотигорошок з кометою і пішов. Приходить він до свого села. А там хлопчик пасе свині. Він питає хлопчика:
— Чий ти?
— Мого батька звати Покотигорошок. А моя мама служить у мого дядька.
Зайшов Покотигорошок до Розбийскали, а там його жінка служить наймичкою. А брат побачив Покотигорошка, та й не знає, що робити, так здивувався.
— Нащо ви мене кинули? — спитав Покотигорошок.
— Та то вірьовка обірвалася, — почав брехати Розбийскала.
Покотигорошок нічого не сказав йому. Тільки забрав свою жінку сина і пішов із ними геть. Знайшли вони хатку і лишилися там жити. Може, ще й тепер живуть.
Грубий Іванко
Був собі чоловік. І мав він три сини. Самого меншого сина звали Грубий Іванко. Іде якось старий на ярмарок, а Іванко каже:
— Візьми, тату, й мене.
— Чого ж ти туди поїдеш? У тебе ж грошей нема, — каже батько.
— Будуть, — відповідає Іванко.
Їдуть вони шляхом, переїжджають мурований міст. А назустріч їм везе візник сивим конем бочку з водою. І такий той кінь худий! Скочив Іванко з воза і до того візника:
— Продай коня. Що ти хочеш за нього?
— Три рублі, — каже візник.
— Тату, дайте три рублі, — просить Іванко.
А батько йому каже:
— Я не маю грошей.
Тут їде якийсь чоловік. Іванко тоді до нього:
— Позичте три рублі.
Батько і думає собі: «Що то буде? Він уже в чужих людей грошей просить». А той чоловік виймає з кишені три рублі і дає Іванкові. Заплатив Іванко візникові й забрав коня.
Веде Іванко коня додому. І каже йому кінь:
— Іванку, правим вухом влізь, а лівим вилізь.
Вліз Іванко правим коневим вухом, а лівим виліз. І таку силу в собі почув, якої ще ніколи не мав.
Приходить він із конем додому, завів його у стайню, нагодував і вичистив. А батько приїжджає з ярмарку і бідкається:
— Що ти, Іванку, наробив! Ти позичив у чужого чоловіка гроші, а як їх віддавати?
— Ви не журіться, — каже