Українські казки - Автор невідомий - Народні казки
Тоді цар сказав:
— Видно, що цей Іванко буде наш зять.
Царівна вийшла, привіталася і повела Іванка до хати. Зайшли й свати. Цар запросив усіх на весілля. І я там був, і їв, і пив, по бороді текло, а в роті сухо було.
Ангел у службі на землі
Одного разу сталося так, що ангел згрішив перед Богом, а пан Бог спустив його з неба на землю, аби покутував гріх цілий рік. Тоді ангел перекинувся хлопцем, прийшов до одного господаря і найнявся в нього служити. Та так добре робить, що господар не може надивуватися. Що господар загадає — то ангел уже наперед робить.
От уже скоро й рік служби скінчиться, а хлопець ні разу за той час не засміявся. Одної неділі каже господар до нього:
— Запрягай, небоже, воли, та поїдемо до міста.
Запряг хлопець воли, набрав їм паші, посідали вони з господарем на віз та й їдуть.
Їдуть вони коло церкви, а там якраз служба Божа правиться. Хлопець тоді скочив із воза, як набрав каміння та як почав кидати у вікна церкви, — господар дивиться і не знає, що йому казати. Проминули вони церкву і їдуть коло корчми. А хлопець скинув капелюха і хреститься. Господар тільки дивиться і мовчить, їдуть вони далі. Приїхали до міста — дав хлопець волам їсти, а господар пішов десь у справах.
Увечері повернувся господар і каже:
— Запрягай воли, бо будемо їхати додому.
Хлопець запряг воли, коли дивиться — гончарі так б'ються горшками, що курява здіймається. А він тоді як почне сміятися, що господар аж здивувався. Приїхали вони додому, випріг хлопець воли, загнав до стайні, дав волам їсти та й заходить до хати. А господар його й питається:
— Скажи мені, небоже, правду. Як ми їхали до міста, нащо ти кидав у церкву камінням?
А хлопець і каже:
— Як я не мав кидати камінням, коли тоді в церкві правилася служба Божа, а нечистий сидів на вікні й натягав волову шкіру зубами, бо вже не мав де писати тих людей, що в церкві говорять та дрімають, як служба Божа правиться.
І знов господар питається:
— А коло корчми нащо ти скинув капелюх і хрестився?
Каже хлопець:
— Там була купка людей, які радилися, як би образ святого Миколая змалювати. А я скинув капелюх і просив Бога, аби їм пан Бог допоміг.
І знов питається господар:
— Ти в мене служив цілий рік і ніколи не засміявся. А чого ж ти тоді сміявся, коли гончарі билися горшками?
А хлопець каже:
— То так було: один гончар украв у другого гончаря горня, і почали вони горшки бити. А я з того сміявся, що земля з землею та за землю б'ється.
І відразу по тому, як скінчив бесіду, хлопець щез. Повернувся він на небо та й став знову ангелом.
Дід, баба і вовк-колядник
Жили собі дід та баба. І жили вони не в селі, а в дрімучому лісі. От прийшло Різдво. Дід і баба приготувалися та й ждуть колядників. Ждали вони, ждали, — ніхто до них не йде: хата далеко від села. І зажурилися старі. Раптом хтось стукає. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Аж чують:
— Дозвольте поколядувати!
Дід і баба в один голос:
— Колядуйте!
Раптом грубий вовчий голос каже:
— А в діда, діда, перша ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, ягничку!
Дід каже, що не дам, баба каже, що не дам: «Вона в нас одна».
Вовк як почав стукати, грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться! Кричить вовк лютим голосом:
— Давай, бо й тебе з'їм!
Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку.
Узяв вовк ягничку та й поніс її в ліс. З'їв вовк ягничку і знову приходить колядувати. Підходить до вікна і гукає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
А вовк стукає, грюкає, добивається:
— Дозвольте, бо й вас з'їм!
Дід каже:
— Колядуй!
Вовк знову колядує:
— А в діда, діда перша ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, теличку!
Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає, грюкає. Що було дідові робити? Узяв та й віддав теличку.
Вовк забрав теличку і поніс у ліс. Їв, їв, не наївся. Вернувся знову до діда. І знову питає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив.
Вовк колядує:
— А в діда, діда перша ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, бабу!
Дід каже:
— Не дам.
Вовк кричить:
— Давай, бо й тебе з'їм, хату поламаю!
Попрощався дід із бабою, заплакав. Зав'язалася баба великою хусткою, узяв її вовк на спину та й поніс.
Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку.
Баба сидить на пеньку і шепоче:
— Рости, рости, пеньку, вгору!
Вовк питає:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з'їв.
І знову баба каже:
— Рости, рости, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся — хотів уже й бабу з'їсти. Аж дивиться — баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав собі зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні.
Баба сидить на пеньку і каже:
— Рости, рости, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена з сиру та масла. Колодка до дверей також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку та з'їла, а сама увійшла в хату. І в хаті все зроблено із сиру та масла.
Баба виколупала з груби сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке стояло посеред хати, та й сидить собі. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли та й питають:
— Хто був у нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає.
Подоїлися кози, позаліплювали грубу і полягали спати. На другий день пішли вони пастися, а цапа залишили сторожувати.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув.
