💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Інше » Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд

Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд

Читаємо онлайн Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
великі фіалкові озера, майже чорні у світлі лампи, а її волосся — високо підібране на голові, як тоді, вперше в лікарні Кардіґена — ще більш підкреслювало красномовну блідість її лиця. Рука дівчини тремтіла на її горлі, така худа, що моторошно було дивитися. На мить — лише на кілька секунд — вона глянула на нього, наче підсвідомо побоюючись, що насправді перед нею не Джим Кент. А тоді її руки повільно розкрилися, і вона потяглася до нього. Без усмішки, без скрику, не називаючи його імені. Але руки дівчини обвилися навколо його шиї, і він притягнув її до себе, сховавши її обличчя на своїх грудях. Чоловік подивився на Мактриґґера. Поряд із ним, поклавши руку на його плече, стояла жінка — темноволоса, темноока жінка, і Кент, глянувши на них, усе зрозумів.

Жінка підійшла до нього

— Я краще відведу її, мсьє, — сказала вона. — Малкольм… вам розповість. А трохи згодом… ви зможете побачитися з нею знов.

У жінки був низький і м’який голос. При звуку його Маретта підняла голову, і її руки у давній милий спосіб ковзнули по щоках Кента, коли вона прошепотіла:

— Поцілуй мене, Джимсе… мій Джимсе… поцілуй мене…




Роздiл 26


Трохи згодом Кент із Сенді Мактриґґером стояли самі посеред освітленої лампою кімнати, тримаючись за руки. В їхньому рукостисканні відчувалося душевне тепло двох сильних чоловіків, об’єднаних непорушною дружбою. Кожному з них траплялося зазирати в очі смерті, рятуючи іншого. І все ж спогад про це, підсвідомо й назавжди закарбований у їхній пам’яті, не видавав себе нічим, окрім стисканням їхніх рук і взаєморозумінням, що ховалося глибоко в їхніх очах.

На обличчі Кента застигло німе питання щодо Маретти. Мактриґґер помітив його страх і неквапно всміхнувся, стривожено й радісно водночас. І озирнувся на двері, за якими зникли Маретта і її старша супутниця.

— Дякувати Богові, ти з’явився вчасно! — сказав він, не відпускаючи руки Кента. — Вона гадала, що ти помер. І я знаю, Кенте, що це її просто вбивало. Доводилося приглядати за нею вночі. Іноді вона виходила блукати долиною. Казала, що шукає тебе. Так було і сьогодні.

Кент відчув тверду грудку в горлі й ковтнув.

— Тепер я розумію, — промовив він. — Її жива душа вабила мене сюди. Я…

Він зняв з плеча свою ношу з її дорогоцінним вмістом, продовжуючи слухати Мактриґґера. Вони сіли. Те, що казав Мактриґґер, здавалося йому незначною послідовністю фактів, порівняно з тим, що Маретта була десь поряд, за дверима, жива й здорова, і дуже скоро він побачить її. Кент не розумів, навіщо Мактриґґер пояснює йому, що старша жінка — його дружина. Навіть те, що щасливий випадок кинув дівчину на колоду, застряглу між двома скелями Бистрини, і що ця колода, відламавшись, винесла її на протилежний бік ріки на багато миль нижче за течією, здавалося банальним на тлі згадки, що лише одні двері розділяють їх у цю мить. Але Кент слухав. Він чув розповідь Мактриґґера про те, як Маретта розшукувала його в ті дні, коли він лежав у пропасниці в хижці Андре Буало, як відмовлялася повірити в його смерть, і як у ті самі дні караван Лазеля відплив униз по ріці, і вона вирушила на північ разом із ним. Пізніше він встигне подивуватися цим речам, але зараз він слухав, не зводячи погляду з дверей. Саме тоді Мактриґґер повідав дещо несподіване. Наче постріл пронизав мозок Кента. Мактриґґер тихо розповідав про О’Коннора. Він казав:

— Але ти вже, напевно, був у Форт-Сімпсоні, Кенте, й О’Коннор це все тобі розповідав. Це він привіз Маретту додому, крізь Сірчану Землю.

— О’Коннор!

Кент підстрибнув на ноги. Вистачило миті, щоб Мактриґґер прочитав усю правду на його обличчі.

— Великий Боже! Ти хочеш сказати, що нічого не знаєш, Кенте? — напружено прошепотів він, підіймаючись на ноги слідом за ним. — Хіба ти не бачив О’Коннора? Хіба ніде не стикався з поліцією за останній рік? Хіба ти не знаєш?..

— Я нічого не знаю, — видихнув Кент.

Кілька секунд Мактриґґер не зводив із нього здивованих очей.

— Я переховувався, — сказав Кент. — Увесь цей час я тримався від поліції якнайдалі.

Мактриґґер глибоко вдихнув. І знову його руки стиснули руки Кента. Недовірливим, глибоко здивованим тоном він промовив:

— І ти прийшов до неї, до її старого будинку, вірячи, що Маретта вбила Кедсті! Важко в таке повірити. А ще… — на його обличчі несподівано проступила скорбота, майже біль — і Кент, простеживши за його поглядом, зрозумів, що той дивиться на великий кам’яний камін у кінці кімнати.

— Це він, О’Коннор, розплутав справу взимку, — мовив чоловік через силу. — Я маю тобі все розповісти, перш ніж ти побачиш її знову. Ти повинен зрозуміти. Не варто змушувати її саму розповідати про це. Отже, слухай…

Кент підійшов до каміна слідом за ним. З полиці над каміном Мактриґґер узяв фотографію і передав йому. Це був портрет чоловіка з непокритою головою, який стояв просто неба, осяяний сонцем.

Тихий зойк злетів з губ Кента. Цю велику сіру людську примару він бачив у спалаху блискавки тієї ночі з вікна свого сховку в бунгало Кедсті.

— Мій брат, — сказав Мактриґґер, долаючи грудку в горлі. — Я любив його. Цілих сорок років ми були добрими друзями. І Маретта була нашою дівчинкою, його й моєю. Це він… убив… Джона Барклі.

А тоді, зробивши паузу, щоб збороти тремтіння в голосі, Мактриґґер додав:

— І це він… мій брат… убив інспектора Кедсті.

На кілька секунд між ними повисла мертва тиша. Мактриґґер не дивився на Кента, натомість не зводив очей із каміна. А тоді сказав:

— Він убив тих людей, але це було не вбивство, Кенте. Я не можу це так назвати. Це було правосуддя, самовільне, без втручання закону. Якби не Маретта, я б тобі цього не розповідав — принаймні не найжахливішу частину. Мені не подобається знову викликати в пам’яті цей спогад… Це сталося багато років тому. Тоді я ще не був одружений, але мій брат був старший за мене на десять років і мав дружину. Думаю, що Маретта кохає тебе так сильно, як Марі кохала Дональда. А кохання Дональда було ще сильнішим. Це було обожнювання. Ми втрьох приїхали й оселилися на новій землі серед гір, ще до відкриття золотих родовищ у Доусоні й Бонанзі. Це була дика земля, первісна земля, і жінок там було небагато, але Марі обрала поїхати з Дональдом. Вона була красуня, з волоссям і очима, як у Маретти. Це й стало причиною трагедії.

Відгуки про книгу Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд (1)
Анна(Гості)
5 липня 2024 12:37
0

Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці

Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: