Українські казки - Автор невідомий - Народні казки

— Ти скоро закінчиш?

— Ні, не скоро, — каже молдаванин і далі галяляйкає. Чорт уже не має більше сил носити. Розсердився він, та як кине молдаванином об землю, аж у того защіпки на сорочці лопнули. І відтоді у молдаванина сорочка не застебнута.

Святий Петро і п'яниця

У давні часи ходив Бог із Петром і Павлом по землі. Ішли вони дорогою. Дивляться, біжить скажений пес. Петро каже:

— Господи, пес скажений! Покусає нас.

— Ні, Петре, то в нього зуби болять. Того він роззявив рота і так заслинився, — каже Бог.

Ідуть вони далі, а їм назустріч суне п'яний. А Петро каже:

— Господи, іде п'яний чоловік, він може впасти.

А Бог Петрові відповідає:

— Це не п'яний. Це скажений, Петре.

П'яний проходив повз них і почав чіплятися, але Бог відвернув його.

І прямує Бог просто до того п'яного ночувати. Заходять вони до хати. А хазяїна нема, лише його жінка.

— Добрий вечір.

— Добрий вечір.

— Прийміть нас на ніч.

— Нема де. Та й чоловіка нема вдома.

— На землі нам постелите, та й будемо спати, — каже Бог.

Винесла вона їм соломи, постелила, та й сплять вони. Коли приходить той п'яний.

— А це хто тут спить?

— Та попросилися люди переночувати, — каже йому жінка.

— От я їх зараз переночую!

Пішов п'яний надвір, узяв бука, вернувся та й почав бити Петра. Б'є його та й б'є. Набив добряче і пішов собі. А Петро каже Богові:

— Господи, лягайте ви вже скраю, а я ляжу посередині, бо він прийде і знову буде мене бити.

Помінялися вони місцями. А п'яний заходить та й каже:

— Я вже бив цього крайнього, зараз середнього буду бити.

Та й знову починає бити Петра. Набив його вдруге і вийшов надвір.

Петро каже:

— Павле, лягай ти всередині, а я з того краю, бо він прийде й доконає мене.

Помінялися вони з Павлом місцями, а п'яний заходить знову та й каже:

— Ну, вже бив я цього крайнього й середнього. То ще того крайнього наб'ю й ляжу спати.

Та приступає до Петра третій раз і знову його лупцює.

Встають Бог, Петро і Павло раненько, рушають далі в дорогу. І запитує Бог Петра:

— Ну що, Петре, хто скажений: пес чи той п'яний?

— П'яний. Бо він мене так набив три рази, що все життя буду пам'ятати.

Іван Музика

Були собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле, а там чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насаджує багатому.

— Ти що робиш?! — крикнув бідний брат.

— Я саджу пшеницю твоєму брату, бо я його щастя.

Вхопив бідняк чорта і почав його лупцювати. Чорт кричить, проситься.

— Ти скажи мені, де моє щастя, — каже бідний брат, — тоді пущу тебе.

— Добре, скажу.

І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.

— Оце твоє щастя, — каже чорт.

Ухопив бідняк своє щастя і ну давати йому лупня!

— То як же так! Ти моє щастя, а я так бідую?!

Музика почав проситися.

— На тобі, — каже, — цю скрипку. І це буде твоє щастя.

Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, забрав жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад, а за ним біжать його злидні. А він і каже злидням:

— Як же ви так ідете? Отакі обдерті — мені соромно за вас. Треба вас у щось заховати, щоб люди не бачили.

— Добре, — кажуть злидні.

Вийняв бідняк великий скляний дзбан та й каже:

— Залазьте мерщій у цей дзбан.

Злидні залізли всередину, а бідняк закрив їх там та закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім'єю далі.

Прийшов він до одного пана. Пан і питає:

— Хто ти?

— Іван Музика.

— То добре. У мене якраз музикантів нема, то будеш за музику.

Як почав Іван Музика грати — всі танцюють і не можуть зупинитися.

— Заплатіть, то перестану, — каже Іван Музика.

Платять Іванові, й він перестає грати. І тим добре заробляє. А пан подивився на це діло, позаздрив і вирішив Івана збутися. Каже йому пан:

— Я даю тобі хату. Іди туди й живи.

— Добре.

Прийшов Іван Музика до тієї хати, а там старий чорт живе. Старий та ще й до того кривий. Каже Іванові чорт:

— Можеш зі мною жити. Але знай, що тут є одне місце, на яке ти не маєш ступати.

І показав йому чорт кутик коло печі, де було те місце.

— Добре, — погодився Іван Музика.

А через якийсь час каже йому чорт:

— Почалася війна. Хоч я старий і кривий, але на війну мені треба. Іду на війну. Як не повернуся за три роки, то розкопай місце коло печі, де я сидів, і те, що там знайдеш, буде твоє.

Чекав Музика чорта рік, чекав два. Минуло й три роки. А чорта нема. Розкопав Іван місце коло печі й знайшов там повний чавун золота. За те золото купив Іван панський дім і все майно того пана, який йому заздрив.

Тепер у Івана були великі поля. Хто не їде, питає:

— Чиє це поле?

— Івана Музики.

І багатий брат Івана не раз чув про Музику, але ніколи не думав, що то його брат. Одного разу жінка багатого брата каже:

— Давай поїдемо до того бідолахи, брата твого. Він у нас стільки робив, стільки мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.

— Чого ми туди поїдемо? — каже багач. — Він же голий і босий. Він не має чим нас приймати.

— То візьмемо якогось борошна трохи й ще чогось, та завеземо йому. У нього така велика сім'я.

— Ну, добре, — сказав чоловік.

І поїхали вони до Івана. Приїхали в те село та й питають:

— Де тут Іван живе?

— Який Іван?

— Іван-бідняк.

— Нема в нас такого. У нас лиш один Іван — Іван Музика.

А жінка й каже:

— Як лиш один Іван у селі, то це і є твій брат. Їдьмо до нього.

Приїжджають вони на подвір'я Івана Музики. Багач як глянув на те подвір'я, то