Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Ґенетично солдатські пісні тісно пов'язані з козацькими. Деякі з них — це просто дещо змінені варіанти козацьких пісень, пристосованих до нових суспільних обставин після занепаду козацтва. Деколи у них тільки мінялось слово «козак» на «солдат», а весь зміст пісні залишався без змін. Щоправда, виникло багато нових пісень, породжених новою дійсністю. Проте і в них є багато спільних рис і образів із козацькими піснями: життя далеко від дому, туга за рідними, небезпека, нестатки, жорстока дійсність — теми, що споріднюють ці два жанрові різновиди суспільно-побутової лірики.
Специфіка рекрутських пісень полягає у зображенні подій, породжених явищем рекрутчини. Воно поставало в народній уяві певним етапом у людському житті, що складається з трьох основних віх: відхід до війська, служба і солдатське життя, повернення додому або загибель. Ці різні за тривалістю періоди життя солдата і становлять основні тематичні цикли рекрутських пісень.
Перший цикл — набір рекрутів і їх проводи до війська. Час набору до війська був переломним у житті парубка. Звістка про набір приходила восени у вигляді «картки» чи «бумаги». За часів кріпацтва набором керував пан (власник села), який самовільно вибирав, кому іти в солдати, керуючись особистим ставленням до людей. Вибір падав передусім на непокірних, бунтівливих хлопців (яких віддавали в рекрути як покарання), чи тих, за кого не було кому заступитися. Після реформи 1861 р. і скасування кріпацтва, кому іти до війська вирішувала сільська рада, до якої входили переважно заможні господарі. Багаті люди мали змогу «відкупити» своїх синів чи просто підкупити тих, від кого залежав набір. Тому жереб найчастіше падав на бідних людей: до війська повинен був іти вдовиний син-чи сирота. Епізод рекрутського набору — одна з найпоширеніших тем цього циклу. Він описаний як страшне горе з усіма його атрибутами: хлопців, які повинні були стати новобранцями, без попередження «ловили» там, де вони були (вдома, на полі, на панській роботі), часто їх в'язали шнурами чи замикали в кайдани. «Навіть тоді, коли з села в набір повинен був іти лише один рекрут, староста з соцькими і десяцькими, взявши на підмогу кілька дужих дядьків, ловили і в'язали кожного, кого вдасться піймати. Лише після того, як наберуть повну хату, починають міркувати, кого ставити «лобовим», кого на «підставу», кого відпустити»:
Кують вони і гартують, Не на вора, не на злодія,
Кайдани готують, Не на разбойника,
Чи на вора, чи на злодія, То ж на того сиротину,
Чи на розбойника. Вдовину дитину.
(«Ой у полі на роздолі»)
На сироту чи вдовиченка, співалося в пісні, доля випадала найчастіше: «А у вдови один син — і той якраз під аршин». Від часу, коли хлопця ловили, вся процедура супроводжувалась голосіннями його рідних (матері, сестер і братів; дружини, якщо він був одружений, чи коханої дівчини). Ритуал проводів хлопця до війська В. Балушок пов'язує з давнім обрядом ініціації, виводячи його походження із княжого періоду, коли юнака віддавали з дому до двору князя чи великого боярина, де він мав стати воїном-дружинником: «Про цей обряд дають уявлення пізні за фіксацією воїнські пісні-голосіння і рекрутські пісні, в основі яких... лежить давнє воїнське голосіння, що не дійшло до нас».
Найдраматичнішим моментом, що ставав кульмінацією усього дійства, бо означав остаточний присуд парубкові, було примусове й обов'язкове «гоління чуба» — хлопця стригли «на лисо», що було першим приниженням людської гідності. Цей епізод широко відтворений у піснях. З особливим драматизмом він змальовується у ліриці карпатського та буковинського реґіонів, бо саме на Закарпатті та Буковині парубки хизувалися довгим волоссям, кучері були визначальним елементом красивої зовнішності. Тому «гоління чуба» завжди супроводжується плачем хлопця, який не міг змиритися зі своєю новою спотвореною зовнішністю:
Мене стрижуть, мене стрижуть, Мене сльози обливають,
Я в кріселці сиджу, Я світа не виджу.
Недаремно у рекрутських піснях звучить застереження:
... Не хвалися, козаченько. Під аршин ставати.
Кучерявим чубом. Молодого козаченька
Бо прийдеться, доведеться В військо віддавати.
Драматизм цього новітнього ритуалу увиразнюється мотивом смутку дівчини, яка, згадуючи милого, думає про те, як їй ще з дитинства подобались його кучерики, і вона починає їх збирати:
Волосічко моє, десь ся поділо? На облак летіло, за Дунай падало,
В кошіцкій касарні на облак летіло, Мила го збирала, жалосно плакала.
Очевидно, справді був такий звичай, що дружина чи дівчина збирала волосся новобранця у час, коли його стригли, бо у багатьох піснях, де говориться про смуток молодої дружини чи дівчини за коханим, вона згадує його, дивлячись на кучері, прибиті до стіни. Та і сам епізод визбирування кучерів зустрічається неодноразово:
Ой вже мости споріжені, набиті підлоги, Пішли наші кучерики панам попід ноги. А чиї ж то кучерики по помостах наго? Але ж то кучерики легіника мого. А ходила дівчинонька, ходила по ринку, Та збирала кучерики в шовкову хустинку.(«Задзвонили вночі ключі понад море йдучи»)
О. Потебня вказує на поширений мотив опалого листя у рекрутських піснях, який звучить паралельно із мотивом опадання обстриженого волосся або асоціюється з ним (на основі символічного порівняння парубка з деревом — дубом, явором).
Гоління чуба було остаточним прощанням юнака зі своїм
