Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Пісні про кохання перегукуються також із казкою (більшість казкових сюжетів побудовані теж на любовному конфлікті). Крім казкових екзотичних пейзажів, використовуються інші казкові елементи, наприклад, образ судженої дороги:
Ой три шляхи широкії докупи зійшлися — На чужину з України брати розійшлися.Неодноразово повторюється прийом потрійності:
Ой у полі три криниченьки. Любив козак три дівчиноньки — — Чорнявую і білявую, Третю руду, препоганую.Казкового колориту надається силам природи, до яких звертаються ліричні герої і персонажі за допомогою, порадою:
Місяць і зіроньки, чом ви не сяєте, А мій миленький любить другу, чом ви не скажете?Або:
Соловейку, рідний брате. Виклич мені дівча з хати.Такі звертання до сил природи, що тепер здаються художніми метафорами, є відлунням древніх форм магії та ворожіння за допомогою небесних світил, дерев; часте звернення у ліриці за порадою до птахів є залишком ритуалів птаховолхвування.
Міфологічно-символічного значення набуває архетип води у всіх його модифікаціях. Закохані живуть на різних берегах (у різних світах — поділ на «своїх» і «чужих»), побачення відбувається коло річки, перейти чи переплисти річку означає одруження:
Тече річенька невеличенька — Скочу-перескочу... Віддайте мене, моя матінко, За кого я хочу.
Або:
Взяла відеречка та й пішла по воду, А там хлопці-риболовці прекрасні на вроду. Хлопці-риболовці прекрасні на вроду, Візьміть мене на той човен, перевезіть без воду. Ми б тя перевезли, щоб хвиля не била, Якби твоя стара мати тяжко не тужила. Не буде плакати, не буде тужити, Вона сама добре знає — не мала'м з ким жити.Звідси символічне значення образу кладки: хлопець зустрічає дівчину на хисткій кладці, що означає непостійність почуттів, зрадливе кохання.
Поетику пісень про кохання вирізняє:
— романтичний характер зображення дійсності, для якого властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більше не думає, крім свого обранця — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):
А я візьму кріселечко, Сяду край віконця. Я ще очі не зімкнула, А вже сходить сонце.(«Цвіте терен»)
— гіперболізація душевних драм (втрата коханого сприймається, як кінець життя):
Ой не хочу, дівчинонько, На твій посаг дивитись. Краще піду в синє море, В бистру річку топитись.— сентименталізація — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину):
Гиля, гиля, сиві гуси. Гиля, гиля до води. Посватали дівчиноньку — Плаче козак молодий.Або:
(«Гиля, гиля, сиві гуси»)
А у гаю край Дунаю з тою самотою Плачу, тужу ще й ридаю, мила, за тобою...;
— драматизм, що виявляється у напруженості змісту, психологічній насиченості, контрастності почуттів, небуденності життєвих епізодів;
— ліризм — поетизація людських почуттів, оспівування внутрішньої краси і величі душі.
З художньо-поетичних засобів найчастіше використовуються
епітети: біле личко, ясні очі, уста малинові;
порівняння: чорні очка, як терен;
паралелізми: Не всі тії та й сади цвітуть,
Що весною розпускаються. Не всі тіл. набираються, Що любляться, та й кохаються. По цей бік гора, по той бік гора, А між тими крутими горами сходила зоря. А то не зоря — дівчина моя З новенькими відерцями по водицю йшла
метафори: Посадила огірочки близько над водою.
Сама буду поливати дрібною сльозою.
синекдохи: Плачте,