Міфи України - Автор невідомий

Звичай урочисто водити жінку чи дівчину існував, як свідчить «Стоглав», під тією чи іншою назвою і у Великоросі! у XVI столітті; у сербів і болгар водять «Додолу», або «Дюдюл».

Офіційна справа ця взята з архіву Полтавського губернського правління, де вона зберігається, по Загальному Опису за № 1026.

Без сумніву, тут мова йде про морських медуз, які підняв у хмари смерч, а потім вони впали на землю разом з дощем.

У Холмській Русі зміну дня й ночі пояснюють відсутністю сонця, яке, йдучи під землю, купається там у морі, а потім, за допомогою двох якихось невідомих істот, знову з’являється на небі з боку, протилежного заходу.

Про вовкулаків мова попереду.

Про вирій йтиме мова трохи далі, в нарисі переказів і вірувань народних про землю.

Повір’я про ворожбу над хмарою, відоме серед поляків у давнину, є в них і донині.

Нам особисто в дитинстві доводилося чути у Бердянському повіті таке напівязичницьке пояснення дочасних затяжних дощів, що це «старий Бог» пішов у гості, а малі боженята за Його відсутності бавляться.

‘Чарівна палиця є великою цінністю і передається знахарями серед своїх нащадків з роду в рід. Її здобувають так: коли знахареві випаде нагода побачити, що змія-гадюка їсть жабу, то він відламує однорічний паросток від якого-небудь дерева і цією палицею розганяє їх, будь що намагаючись не зачепити ні тієї, ні іншої.

Втім, у м. Таращі Київської губернії кажуть, що людина, яку вб’є грім, «не встане на тому світі».

У Канівському повіті кажуть: «Коли гримить грім, то це Ілля їздить по небу; а коли спалахує блискавка, то це Гавриїл махає квіткою. Коли виробляють скло, то розпалюють тим вогнем, який спалахне від блискавки.

Про зимовище змій та про їхню царицю із золотими ріжками йтиметься дещо нижче.

Досить цікавий варіант, записаний М. Драгомановим у Новгород-Сіверському повіті. Коли Господь Бог призначав їжу кожній істоті, то прийшов до Нього й диявол просити собі харчу. Господь Бог дав йому овес і гречку. Диявол пішов. Тоді Ісус Христос і каже Господу Богу: «Добру ниву віддали Ми дияволу!» — «Ну, що ж робити? Як тепер відібрати?» — каже Господь Бог. А диявол уже зібрався сіяти овес і гречку, летить у поле та, щоб не забути, весь час повторює: «Овес та гречка, овес та гречка…» От Христос сховався за кущем, повз який треба було пролетіти дияволові. Тільки-но диявол порівнявся з кущем, Христос як вигукне: «Ату!» — У диявола з переляку геть вилетіла з голови назва ниви, яку дав йому Господь Бог. «Ой, — каже диявол, — як Ти мене налякав! Я й забувся, яку ниву мені Бог дав». А Христос і каже: «Та ти ж, коли летів, то все казав: осот та гірчиця (мабуть-таки — гірчак — Hierochoa borealis R. et Srbult або Polygonum Hidropiper L. — собачий перець, або Polygonum Persicaria L., або польова гірчиця, куд-рявець — Sisymbrium Sophia L.). Диявол повірив, полетів і насіяв собі бур’янів — осоту й гірчиці. Звідтоді ці рослини стали правити за їжу дияволові, а овес і гречка лишилися добрим людям.

Про Василя Блаженного в Куп’янському повіті розповідають ще й таку легенду. За давніх часів жив у Москві один святий, на ім’я Василь. Якось святкового дня пішов Василь до церкви. У церкві того дня було багато вельмож, а також цар і цариця. По виході з церкви цар підкликав Василя й питає: «А що, Василю Блаженний, чи велелюдно було сьогодні у церкві?» — «Ні, царю-батечку, тільки двоє: я та цариця; та й цариця-матінка була лиш до півобідні, а тоді пішла собі додому і була там до кінця служби». — «Як же так? — каже цар, — хіба ти не бачиш, скільки люду було в церкві, — поглянь! Та невже ти не помітив, що і я був у церкві?» — «Ні, государю, тебе не було в церкві, — відповідав Василь, — ти будував на одному острові місто». — «Правда твоя, Василю Блаженний!» — промовив цар, згадавши, що, стоячи в церкві, він справді думав про те, як би збудувати на одному острові місто. Потім цар запросив Василя до себе в палац. Коли святий увійшов до царських палат, цар підніс йому чарку вина. Василь узяв чарку, підійшов до вікна і вихлюпнув через відчинене вікно вино з чарки у двір. Цар, не кажучи ні слова, підніс Василеві ще дві чарки, але й ті він вилив у вікно. І лише четверту чарку випив. Тоді цар і питає в нього: «То ж скажи мені, Василю Блаженний, навіщо ти перші три чарки вина вилив у вікно?» — «А ось навіщо, — відповів святий, — в Єрусалимі палає монастир, так я надав допомогу». Цар відразу ж послав до Єрусалима гінця, щоб упевнитись у справедливості слів святого. Коли гонець повернувся з Єрусалима, то