Міфи України - Автор невідомий
Бджільництво й нині становить на Україні улюблену й «благословенну» галузь сільського господарства. За народним віруванням, коли на Хрещення влаштовують «Йордань» на ріці, то вбивають «у голову» хреста кілка для того, щоб бджоли носили мед у вулики до самої голови; хто потім, по закінченні свячення води, витягне цього кілка своїми руками, в того водитимуться бджоли. Таку ж силу мають й палички, на які священик кладе хреста під час освячення води, внаслідок чого буває звичайно велика штовханина, тому що багато хто бажає заволодіти цими паличками[82].
З усіх інших комах на Україні ставляться з повагою ще до сонечка (бедрика, божої корівки) (Соссіпеїіа). Це — маленька комаха. В неї півокруглі червоні або жовто-червоні крильця з білими або чорними цяточками (дванадцяти-крапкове сонечко — МісгаБрІБ сіиосіесітрипсіаіа; семи-крапкове — Соссіпеїіа веріетрипсіаіа; рябе — Соссопеїіа йпршшЫа; двокрапкове — власне, українське сонечко (обл. бедрик) — СЬіІосогш ЫривиШЫиз; різноманітне, або мінливе — Соссіпеїіа сІІБраг). Крильця сонечко щільно складає на спинці, і тоді кругленький блискучий червоний або жовто-червоний вигляд його справді дещо нагадує собою сонце. Розчавити сонечко вважається великим гріхом, і ось чому. За стародавніх, віддалених часів жили, кажуть, велетні, що звалися королями. Тоді Господь створив невелику людину, звичайну, таку, як ми. Виїхав цей невеличкий чоловік з погоничами у поле й почав орати чотирма парами волів. Прийшов великий чоловік, «король», забрав людей і волів у кишеню, пішов до Бога й питає: «Що це, Господи, за корівки такі?» — «Не займай їх, — рече Господь, — це люди такі будуть, а вам зараз смерть настане». Зокрема, щодо власне сонечка, то повір’я про нього позначені релігійно-міфічним характером, мають найтісніший зв’язок із сонцем, зумовлений, мабуть, зовнішнім виглядом і способом життя цієї комахи, й почасти — з вирієм, країною світла й тепла — цілком імовірно тому, що сонечко у великій кількості з’являється ще напровесні й любить повзати на осонні. Діти беруть звичайно у руки сонечко, кладуть його на долоню й кажуть: «Сонечко, сонечко! Одсунь віконечко та скажи мені: куди заміж йти?» (або: «де я буду жениться?»). В якому напрямку, розпрямивши крильця, полетить сонечко, там і живе суджений тієї, хто питає, або суджена того, хто питає. У Сербії в цієї комахи дівчата питають про своє заміжжя. У Львові й Перемишлі діти, підкидаючи сонечко, питають: «Чи до неба, чи до, пекла?» — і якщо комаха розгорне крильця й полетить, значить, той, хто питає, піде на небо; а якщо вона впаде, то той, хто питає, потрапить до пекла. У деяких місцевостях Галичини в сонечка питають про те, яка буде наступного дня погода і т.ін. У чехів вважається доброю прикметою знайти сонечко; а якщо хтось розчавить його ногою, навіть коли ненавмисне, то, за повір’ям галичан, в родині цієї людини хтось помре.
Заступництвом користуються також «комашки» — мурахи, які вважаються нешкідливими, через що їх гріх убивати. Розрізняють мурашок червоних (червона — Formica sanguinea; руда — Formica rufa) і чорних (чорна — Lasius filiginosus; бура — Lasius niger). Перші звуться «дівчачими» ' й кусають нібито тільки дівчат; а другі — «хлоп’ячими» й кусають нібито тільки хлопців. Якщо зруйнувати мурашник, то буде сильний вітер. На тому місці, де був мурашник, не можна зводити оселі: «хвороба і смертность буде»; а сараї і скотарні можна будувати: «прибйток скотини буде».
Коли побачиш уперше навесні мурашок, добре набрати їх у пригорщу й потерти себе по обличчю: не будеш з волами потрапляти у шкоду. Діти, побачивши мурашник, устромляють в нього палички, змочені слиною, примовляючи: «Комашка, комашка! На тобі медку, а мені дай сирівчику (квасу)». Вийнята з мурашника паличка береться мурашиною кислотою, яку діти облизують. Якщо мурашки роблять великі мурашники, то взимку треба чекати сильних морозів.
Деякі селяни варять мурашок в окропі, цим відваром паряться від ломоти (гостця), а також парять волам хворі шиї.
А всі інші комахи вважаються більш чи менш «нечистими» і часто притому шкідливими, за винятком, щоправда, безневинного загалом цвіркуна (польовий — Gryllus cam-pestris; хатній — Gryllus domesticus), який надворі цвірінь-чить на негоду, а в хаті — на достаток.
Якщо пізно ввечері проти неділі і святкових днів прибирати в хатах, то, на кару, в них заводиться всяка погань: таргани, багатоніжка, рогатки, мокриці тощо. Таргани (прусак — Blatta germanica; чорний — Periplaneta orienta-lis), зокрема, заводяться також і від того, що підмітають віником припічок. Якщо заведуться в хаті таргани, то треба чекати лиха.
В одній хаті, де жила досить велика родина, розвелось якось багато тарганів. Одного разу невістка надвечір принесла два відра води й поставила їх на відничку (полиця в кутку сіней). Вночі чули, що на горищі щось грюкало. Вранці невістка встала й пішла брати воду, та обидва відра виявилися порожніми, навколо було сухо, й ніхто з родини води не брав. Сусіди пояснили, що це — перед «причиною» (лихом). І справді, через тиждень після цього загадкового випадку втопилася в копанці свекруха названої невістки; чоловіка її, який пішов було на Донщину, задавило в млині; а невдовзі потому перевелася помалу й уся родина.
Щоб знищити тарганів, треба знайти старий личак або черевик, прив’язати до нього дві нитки, посадити туди декількох тарганів і, взявшись удвох за нитки, витягти личак або черевик на роздоріжжя і там кинути. При цьому хтось має супроводжувати тарганів й жартома тужити за ними. Роблять ще й так: прив’язують таргана ниткою, за яку потім береться вся родина, і якнайсерйозніше, без сміху й жартів, тягнуть його нібито насилу, надимаючись, скільки є духу, з хати на перехрестя, де й кидають. Кажуть, що як у тому, так і в другому випадку таргани скочують з хати.
У народній медицині чорних тарганів вживають від зараження сказом (приймають їх усередину).
Воші (головна — Pediculus capitis; одежна — Pediculus vestimenti) заводяться з тіла людини від журби, від клопоту, від поганої води, а також у тих, хто п’є сік граба (Сагрі-nus Betalus L.). У Проскурівському повіті вважають ознакою великого нещастя, якщо в когось зовсім немає вошей. Бити їх на столі й на вікні гріх, тому
