Міфи України - Автор невідомий

До часу хресних страждань Спасителя відносить легенда, записана в Подільській губернії, й походження камбали (справжня плоскуша, або справжня камбала — Pleuranec-tes platessa, Platessa vulgaris). Сиділа якось Матір Божа понад морем і їла сушену рибу. Щойно Богоматір з’їла половину риби, як раптом їй кажуть, що Її Сина розп’яли. Вона як тримала ту рибу, так і впустила її в море. Рибка зразу ж ожила, з неї й пішла камбала.

В Ушицькому повіті кажуть, що камбала перш мала звичайний вигляд і два ока; а теперішнього плоского вигляду набула і з одним лиш оком лишилась після того, як була проклята Божою Матір’ю. Якось Божа Матір їла камбалу, і коли ввіткнула їй в око виделку, то камбала впала з тарілки на землю. Матір Божа прокляла її, і це прокляття тяжіє на камбалі й досі, через що вона постійно перебуває на дні моря й ніколи не бачить сонця.

Легенди як про «однобоку» рибу, так і про камбалу, відомі лише в південно-західній Русі, легко могли скластися під впливом римсько-католицьких зображень Пресвятої Богородиці з рибою, найкращим взірцем яких є відома картина Рафаеля в мадрідському Прадо.

В’юнів (в’юн-пічкур — Misgurnus fossilis, Acanthopsis, Cobitus fossilis) у деяких місцевостях зовсім не їдять через їхній зовнішній вигляд і вважають, що вони — «гадючі породи» (Старобільський повіт).

Походження скойок (річковий молюск з роду Anadontu Unio) пов’язується легендою з ходінням Спасителя по землі. Приходить, — говорить легенда, — якось раз Господь до одного чоловіка під виглядом жебрака, немовби, значить, попросити милостині в нього. Чоловік подав йому хліба й каже: «Дав би дідусеві й поїсти, та нема нічого сьогодні». А в самого на полиці стояла ціла макітра вареників. Господь і питає: «А то що ж у вас у макітрі?» — «То? Нічого! Це, — каже, — жінка скойки намочила». — «Нехай будуть і скойки», — промовив Господь і пішов з хати. Коли той чоловік до макітри з варениками, а там і насправді мокнуть скойки.

Своєрідний вид рака (Cancer), що спричинився до загальновідомого непорозуміння, наче в нього очі зовсім не на місці, і наче, рухаючись, він повзе не вперед, а задкує, породив на Україні вельми оригінальну легенду про те, чому в рака опинились очі зовсім не на тому, де треба, місці. Рак весь час просив Бога, аби Господь дав йому волячі (тобто величезні) очі, а Господь приніс йому рачачі (маленькі) — «Заткни їх, — сказав ображений рак, — у…!» Господь узяв і заткнув раку в… очі (Ізюмський повіт; цю ж легенду в цілком тотожних виразах ми особисто чули в Бердянському повіті).

Українське прислів’я говорить: «Змилувавсь Бог над раком, та дав йому очі не там, де треба».

Ш країнські легенди та перекази приділяють увагу порівняно небагатьом видам гадів, але розвинуті незрівнянно докладніше легенд і переказів про риб. Вони стосуються: гадюки, вужа, полоза, ящірки, жаби і черепахи.

Гадюка (звичайна гадюка — Vipera berus, Coluber berus, prester, chersea, melanis, scytha, thuringicus, cocruleus, Vipera ceilonica, squamosa, orientalis, Communis, limnea та ін.), що зветься в Літинському повіті ще гадюкою-падалицею, походить від диявола, «що видно по її зубах» (Старобільський повіт). Та, крім цього вірування, яке виникло під впливом оповіді Біблії про гріхопадіння наших прабатьків, є ще легенда з циклу «Обходів апостольських», яка розповідає таке про походження гадюки. Одній жінці схотілося злякати, чи що, Спасителя з апостолом Петром, а може, просто тільки жартома позбиткуватися з них. Йшов Спаситель з апостолом Петром після того, як їх хотів було налякати чоловік, якого Господь перетворив за це на ведмедя[78], коли дивляться — лізе рачки гола жінка, та прямісінько їм під ноги, й нумо сичати, висолопивши язика: ссс… ссс… ссс…

Господь прокляв її й каже: «Віднині ти будеш новою тваррю на землі й на весь свій вік лазитимеш на череві й без одежі». Жінка полазила гадюкою й розплодила згодом гадюк од себе по всьому світу (Старобільський повіт). У той час, як усі інші тварі з любов’ю ставляться до своїх дітей, гадюка щоразу, після того як виплодить гадюченят, обів’ється разом з ними на суку, і тоді почне їх поглинати одне за одним. Яке гадюченя впаде на землю і встигне втекти, те тільки й залишиться жити. Якби вона не зжирала своїх гадюченят, то гадюк розвелося б сила-силенна. Це вже так Бог дав. Та настануть такі часи, що всього намножиться незлічима кількість — і звіра всякого, і людей, — і їстимуть тоді звір звіра, а люди — людей.

Гадюки дуже отруйні і страшенно люті. Кажуть, що гадюка, вкусивши людину, відразу ж квапиться до води; і якщо лиш вона приповзе до води раніше, ніж прийде той, кого вона вкусила, то вже нібито ніяк не можна порятуватися від смерті. Тому радять усім, кого вкусила гадюка, якомога швидше бігти до ріки або найближчого колодязя і занурити вкушене місце у воду (Літинський повіт). У Ста-робільському повіті кажуть, що коли гадюка вкусить людину, то треба її зразу ж убити, відірвати голову й прикладати її до ранки, аби врятуватися; а якщо не вб’єш, тоді вона полізе до води і нап’ється, після чого, якщо вдруге вкусить гадюка цю ж саму людину, вона неодмінно помре. Дуже дієвим також засобом від укусу гадюки визнають трикратне прочитання назад молитви Господньої.

Якщо до ранки, що утворилася від укусу гадюки, прикласти ясеневу паличку й потім зберігати її в себе, тоді уникнеш обмов і наклепів (Старобільський повіт). Втім, гадюка сама уникає нападати на людину і з першого разу ніколи не кусає, якщо людина на неї наступить, і каже: «Це вона не бачить». Коли потім наступить удруге, гадюка каже: «Це вона жартує». І лиш коли вже наступить утретє, вона каже: «Це він дратує», — і тоді вкусить. Така поведінка її пояснюється тим,