Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
— Давай! — скомандував товстунець. Транспарант освітився.
Остап глянув униз, на натовп. Рожеве світло лягло на обличчя.
Глядачі засміялись. Потім запала тиша. І суворий голос знизу сказав:
— Де завгосп?
Голос був такий відповідальний, що завгосп, не рахуючи приступок, кинувся вниз.
— Подивіться, — сказав голос, — полюбуйтесь на вашу роботу!
— Зараз витурять! — шепнув Остап Іполитові Матвійовичу.
І справді, на горішню палубу, як яструб, вилетів товстунець.
— Ну, як транспарантик? — нахабно запитав Остап. — Доходить?
— Збирайте речі! — закричав завгосп.
— Навіщо така поквапність?
— Зби-рай-те речі! Геть! Ви під суд підете! Наш начальник жартувати не любить.
— Женіть його! — долинув знизу відповідальний голос.
— Ні, серйозно, вам не подобається транспарант? Де, справді, кепський транспарант?
Далі вести гру не було жодного сенсу. «Скрябін» уже пристав до Васюків, і з пароплава можна було бачити очманілі лиця васюкінців, що з'юрмились на пристані.
У грошах категорично було відмовлено. На збори дано п'ять хвилин.
— Суча лапа! — сказав Симбієвич-Синдієвич, коли компаньйони сходили на пристань. — Доручили б оформлення транспаранта мені. Я б його так зробив, що ніякий Мейєрхольд зо мною не помірявся б.
На пристані концесіонери зупинились і глянули вгору. У чорних небесах сяяв транспарант.
— М-да, — сказав Остап, — транспарантик досить дикий. Мізерне виконання.
Рисунок, зроблений хвостом непокірного мула, проти Остапового транспаранта видався б музейною коштовністю. Замість сіяча, що розкидає облігації, шкідлива Остапова рука змалювала якийсь обрубок з цукровою головою і тонкими батогами замість рук.
Позаду концесіонерів палав світлом і гримів музикою пароплав, а попереду, на високому березі, був морок повітової півночі, собачий гавкіт і далека гармонь.
— Резюмую становище, — сказав Остап життєрадісно. — Пасив: ні копійки грошей, три стільці одпливають вниз рікою, ночувати ніде і жодного значка диткомісії. Актив: путівник по Волзі видання тисяча дев'ятсот двадцять шостого року (довелось позичити у мосьє Симбієвича в каюті). Бездефіцитний баланс підбити дуже важко. Ночувати доведеться на пристані.
Концесіонери влаштувались на пристанських лавках. При світлі поганенького гасового ліхтаря Остап прочитав з путівника:
«На правому високому березі — місто Васюки. Звідси йдуть лісові матеріали, смола, лико, рогожі, а сюди привозять речі широкого вжитку для краю, що лежить за 50 кілометрів від залізниці.
У місті 8000 жителів, державна картонна фабрика з 320 робітниками, маленький чавуноливарний, броварний і шкіряний заводи. Із шкільних закладів, крім загальноосвітніх, лісний технікум».
— Становище куди серйозніше, ніж я думав, — сказав Остап. — Вибити з васюкінців гроші для мене поки що нерозв'язне завдання. А грошей нам потрібно щонайменше тридцять карбованців. По-перше, нам треба харчуватись і, по-друге, обігнати тиражну балію і стрітися з колумбівцями на суходолі, в Сталінграді.
Іполит Матвійович згорнувся, як старий худий кіт після сутички з молодим суперником — кипучим володарем дахів, горищ і слухових вікон.
Остап розгулював уздовж лавок, міркуючи і комбінуючи. До першої години ночі чудовий план був готовий. Бендер розклався поруч компаньйона й заснув.
Розділ XXXIV
Міжпланетний шаховий конгрес
Зранку по Васюках ходив високий, худий дідок у золотому пенсне і в коротких, дуже брудних, вимащених фарбами чоботях. Він наклеював на стіни рукописні афіші:
29 ЧЕРВНЯ 1927 Р.
У приміщенні клубу «Картонажник»
відбудеться
лекція на тему
«ПЛОДОТВОРНА ДЕБЮТНА ІДЕЯ»
І СЕАНС ОДНОЧАСНОЇ ГРИ В ШАХИ
на 160 шахівницях
гросмейстера (старший майстер) О. Бендера.
Всі приходять зі своїми шахівницями.
Плата за гру — 50 коп.
Плата за вхід — 20 коп.
Початок рівно о 6-й годині вечора.
Адміністрація К. Міхельсон
Сам гросмейстер теж не гаяв часу. Заорендувавши клуб за три карбованці, він перекинувся до шахсекції, яка чомусь містилася в коридорі управління конярства.
У шахсекції сидів одноокий чоловік і читав роман Шпільгагена пантелєєвського видання.
— Гросмейстер О. Бендер! — заявив Остап, сідаючи на стіл. — Влаштовую у вас сеанс одночасної гри.
Єдине око васюкінського шахіста розкрилося до меж, дозволених природою.
— Одну хвилиночку, товаришу гросмейстер! — крикнув одноокий. — Сідайте, будь ласка. Я зараз.
І одноокий побіг. Остап оглянув приміщення шахової секції. На стінах висіли фотографії перегонових коней, а на столі лежала закурена конторська книга із заголовком: «Досягнення Васюкінської шахсекції за 1925 рік».
Одноокий повернувся з дюжиною громадян різного віку. Усі вони по черзі підходили знайомитись, називали прізвища і шанобливо тисли руку гросмейстерові.
— Проїздом до Казані, — казав Остап уривчасто, — так, так, сеанс сьогодні увечері, приходьте. А зараз, пробачте, не в формі: втомився після карлсбадського турніру.
Васюкінські шахісти слухали Остапа із синівською любов'ю. Остапа понесло. Він відчув приплив нових сил і шахових ідей.
— Ви не повірите, —