Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
— Є! — повторив Остап зривистим голосом. — Держіть!
Іполит Матвійович узяв у свої тремтячі руки плоский
дерев'яний ящичок. Остап у темноті далі рився в стільці. Блиснув береговий маячок. На воду ліг золотий стовпчик і поплив за пароплавом.
— Що за чорт! — сказав Остап. — Більше нічого нема!
— Н-н-не може бути, — пробелькотів Іполит Матвійович.
— Ну, ви теж погляньте!
Вороб'янінов, затамувавши дух, упав на коліна і по лікоть всунув руку під сидіння. Між пальями він намацав основу пружини. Більше нічого твердого не було. Від стільця струмував сухий огидний запах стривоженого пилу.
— Нема? — запитав Остап.
— Немає.
Тоді Остап підняв стілець і викинув його далеко за борт. Вода важко сплеснула. Подригуючи од нічної вологості, кенцесіонери, сповнені сумніву, повернули до себе в каюту.
— Так, — сказав Бендер. — Щось ми в усякому разі найшли.
Іполит Матвійович дістав з кишені ящичок і осовіло глянув на нього.
— Давайте, давайте! Чого очі витріщили?
Ящичок одкрили. На дні лежала мідна позеленіла платівка з написом:
ЦИМ ПІВКРІСЕЛКОМ МАЙСТЕР ГАМБС ПОЧИНАЄ НОВУ ПАРТІЮ МЕБЛІВ
1865 р., Санкт-Петербург
Напис цей Остап прочитав уголос.
— А де ж діаманти? — запитав Іполит Матвійович.
— Ви надзвичайно догадливі, дорогий мисливцю за табуретками! Діамантів, як бачите, нема.
На Вороб'янінова жалко було дивитися. Одрослі злегка вуса ворушились, скельця пенсне були туманні. Здавалося, що з розпачу він б'є себе вухами по щоках.
Холодний, розсудливий голос великого комбінатора справив свій звичайний магічний вплив. Вороб'янінов витяг руки по витертих швах і замовк.
— Мовчи, смутку, мовчи, Кисо! Коли-небудь ми поглузуємо з чудернацького восьмого стільця, в якому знайшлася нікчемна дощечка. Тримайтеся. Тут є ще три стільці — дев'яносто дев'ять шансів із ста!
За ніч на щоці засмученого вкрай Іполита Матвійовича вискочив вулканічний прищ. Усі страждання, всі невдачі, вся мука гонитви за діамантами — все це, здавалось, пішло в прищ і мінилось тепер перламутром, вечоровою вишнею і синькою.
— Це ви навмисне? — запитав Остап.
Іполит Матвійович конвульсивно зітхнув і, високий, ледь зігнутий, як удочка, пішов до фарби. Почалось виготовлення транспаранта. Концесіонери працювали на горішній палубі.
І почався третій день плавби.
Почався він короткою сутичкою духового оркестру із звуковим оформленням за місце для репетицій.
Після сніданку до корми, одночасно з двох боків, рушили здоровані з мідними трубами і худі лицарі есмархівських кухлів. Першим на кормову лаву встиг сісти Галкін. Другим прибіг кларнет з духового оркестру.
— Місце зайняте, — похмуро сказав Галкін.
— Ким зайняте? — лиховісно запитав кларнет.
— Мною, Галкіним.
— А іще ким?
— Палкіним, Малкіним, Чалкіним і Залкіндом.
— А Йолкіна у вас нема? Це наше місце.
З обох боків наспіла підмога. Тричі підперезаний мідним змієм-гориничем, стояв гелікон — найпотужніша машина в оркестрі. Похитувалась подібна до вуха волторна. Тромбони стояли в повній бойовій готовності. Сонце тисячу разів відбилось у бойовому обладунку. Темно і дрібно виглядало звукове оформлення. Там мигало пляшкове скло, блідо світилися клістирні кухлі і саксофон, — обурлива пародія на духовий інструмент, насіннєва витяжка із справжньої духової труби, — був жалюгідний і схожий на носогрійку.
— Клістирний батальйон, — сказав задирака-кларнет, — претендує на місце.
— Ви, — сказав Залкінд, намагаючись підшукати найдошкульніше слово, — ви — консерватори від музики!
— Не заважайте нам репетирувати!
— Це ви нам заважаєте!
— На ваших нічних посудинах чим менше репетируєш, тим краще виходить.
— А на ваших самоварах, репетируй — не репетируй, ні біса не вийде.
Не дійшовши ніякої згоди, обидві сторони залишились на місці і уперто заграли кожна своє. Вниз рікою попливли звуки, які міг би породити тільки трамвай, повільно проповзаючи по битому склу. Духовики виконували марш Кексгольмського лейб-гвардії полку, а звукове оформлення — негритянський танок: «Антилопа біля джерел Замбезі». Скандал був припинений особистим втручанням голови тиражної комісії.
Об одинадцятій годині велику працю закінчено. Задкуючи, Остап і Вороб'янінов потягли транспарант до капітанського містка. Перед ними, знявши руки до зір, біг товстунець, завідувач господарства. Спільними зусиллями транспарант було прив'язано до поручнів. Він височів над пасажирською палубою, як екран. За півгодини електротехнік підвів до спини транспаранта проводи і приладнав всередині його три лампочки. Залишилось повернути вимикач.
Попереду, праворуч од носа, уже миготіли вогники міста Васюки.
На урочистий момент освітлення транспаранта завідувач господарства скликав усе населення пароплава. Іполит Матвійович і великий комбінатор дивились на зібраних згори, стоячи обабіч темної іще скрижалі.
Кожну подію на пароплаві плавуча установа брала близько до серця. Друкарки, кур'єри, відповідальні працівники, колумбівці і пароплавна