Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
— Про Гаврила? Що-небудь селянське? «Орав Гаврило на світанку, Гаврило плуг боготворив»?
— Що Гаврило! Адже це халтура! — боронився Ляпіс. — Я написав про Кавказ.
— А ви були на Кавказі?
— Через два тижні поїду.
— А ви не боїтесь, Ляпсус? Адже там шакали!
Так я і налякався! Вони ж на Кавказі не отруйні!
Після цієї відповіді всі насторожились.
— Скажіть, Ляпсусе, — запитав Персицький, — які, по-вашому шакали?
— Та знаю я, одчепіться!
— Ну, скажіть, коли знаєте!
— Ну, так!.. На подобу змії.
— Звичайно, звичайно, ваша правда, як завжди, По-вашому ж, сідло дикої кози подають на стіл разом з острогами.
— Ніколи я цього не говорив! — закричав Трубецькой.
— Ви не говорили. Ви писали. Мені Наперников казав, що ви пробували накинути йому такі віршики в «Герасим і Муму», ніби з побуту мисливців. Скажіть по совісті, Ляпсусе, чому ви пишете про те, чого ви зроду не бачили і про що не маєте аніякісінького уявлення? Чому у вас у вірші «Кантон» пеньюар — це бальна сукня? Чому?
— Ви — міщанин, — сказав хвальковито Ляпіс.
— Чому у вірші «Перегони на приз Будьонного» жокей у вас затягає на коня супоню і після того сідає на передок? Ви бачили коли-небудь супоню?
— Бачив.
— Ну, скажіть, яка вона!
— Дайте мені спокій. Ви псих!
— А передок бачили? На перегонах були?
— Не обов'язково треба скрізь бути! — кричав Ляпіс. — Пушкін писав турецькі вірші і ніколи не був у Туреччині.
— О, звісно, Ерзерум же в Тульській губернії.
Ляпіс не зрозумів сарказму. Він гаряче провадив далі:
— Пушкін писав за матеріалами. Він прочитав історію Пугачовського бунту, а тоді написав. А мені про перегони все розказав Ентіх.
Після цієї віртуозної оборони Персицький потяг силоміць Ляпіса в сусідню кімнату. Глядачі пішли слідом за ними. Там на стіні висіла велика газетна вирізка, облямована жалобною окрайкою.
— Ви писали цей нарис в «Капітанському містку»?
— Я писав.
— Це, здається, ваша перша спроба в прозі? Вітаю вас! «Хвилі котились через мол і падали вниз нестримним домкратом..» Ну, і удружили ж ви «Капітанському містку»! «Місток» тепер довго вас не забуде, Ляпісе!
— У чому річ?
— Річ у тім, що… Ви знаєте, що таке домкрат?
— Ну, звичайно, знаю, дайте мені спокій…
— Як ви собі уявляєте домкрат? Опишіть своїми словами.
— Такий… Падає, одне слово.
— Домкрат падає. Зауважте всі! Домкрат стрімко падає! Заждіть, Ляпсусе, я вам зараз принесу п'ятдесят копійок. Не пускайте його!
Але й цього разу п'ятдесят копійок не видано, Персицький притяг з довідкового бюро двадцять перший том Брокгауза, од Доміцій до Євреїнова. Поміж Доміцієм, фортецею у великому герцогстві Мекленбург-Шверінському, і Доммелем, рікою в Бельгії і Нідерландах, знайдено потрібне слово.
— Слухайте! «Домкрат (нім. Daumkraft) — одна з машин піднімати чималі тягарі. Звичайний простий Д., вживаний для піднімання екіпажів тощо, має рухому зубчасту штабу; цю штабу захоплює шестерня, яку повертають за допомогою ручки…» І так далі. І далі: «Джон Діксон 1879 р. поставив на місце обеліск, відомий під назвою «Голки Клеопатри», за допомогою чотирьох робітників, що діяли чотирма гідравлічними Д.» І цей прилад, по-вашому, має властивість стрімко падати? Значить, Брокгауз з Ефроном обманювали людство протягом п'ятдесяти років? Чому ви халтурите, замість учитися? Дайте відповідь!
— Мені потрібні гроші.
— Але ж у вас їх ніколи нема. Адже ви раз у раз полюєте за півкарбованцем.
— Я купив меблі і вийшов з бюджету.
— І багато ви купили меблів? Вам за вашу халтуру платять стільки, скільки вона варта, — шеляг!
— Добрий шеляг! Я такий стілець купив на аукціоні…
— На подобу змії?
— Ні. З палацу. Але мене спіткало лихо. Вчора я повернувся вночі додому…
— Від Хіни Члек? — закричали присутні в один голос.
— Хіна!.. З Хіною я скільки часу вже не живу. Повертався я з диспуту Маяковського. Приходжу. Вікно розчинене. Я одразу відчув, що щось таке сталося.
— Ай-яй-яй! — сказав Персицький, затуляючи лице руками. — Я почуваю, товариші, що у Ляпсуса вкрали його найкращий щедевр: «Гаврило двірником служив, Гаврило в двірники найнявся».
— Дайте мені договорити. Дивовижне хуліганство! До мене в кімнату залізли якісь негідники і розпанахали всю оббивку стільця. Може, хто-небудь позичить п'ять карбованців на ремонт?
— Для ремонту напишіть нового Гаврила. Я вам навіть початок можу сказати. Заждіть, заждіть… Зараз… От: «Гаврил стілець купив на ринку, стілець в Гаврила кепський був…» Скорше запишіть. Це можна вигідно продати в «Голос комода»… Ех, Трубецькой, Трубецькой!.. До речі, Ляпсусе, чому ви Трубецькой? Чому вам не взяти псевдоніма кращого? Приміром, Долгорукий? Никифор Долгорукий! Або Никифор Валуа? Або ще краще: громадянин Никифор Сумароков-Ельстон? Якщо вам трапиться добра кормівля, зразу три віршики в «Гермуму», то вихід із становища у вас блискучий. Одну маячню підписуєте Сумароковим, другу макулатуру — Ельстоном, а третю — Юсуповим… Ех ви, халтурник!..
Розділ XXX
У театрі Колумба