Золоте теля - Євген Петрович Петров

Вирвати гроші у Полихаєва чи у Скумбрієвського не пощастило — геркулесівці виїхали у відпустку. Божевільного бухгалтера Берлагу брати до уваги не доводилось: з нього не можна було що-небудь видоїти. А між тим плани Остапа і його велике серце вимагали перебування у Чорноморську. Термін цього перебування зараз не міг знати і він сам. Почувши знайомий замогильний голос, Остап глянув на тротуар.

За шпалерою тополь йшла під руку немолода вже пара. Подружжя, очевидно, прямувало до ерега. Позаду плентався Лоханкін. Він ніс у руках жіночу парасольку і кошик, з якого визирав термос і звішувалось купальне простирало.

— Варваро, — канючив він, — слухай, Варваро!

— Чого тобі, горе моє? — запитала Птибурдукова, не обертаючись.

— Я володіть тобою хочу, о Варваро!

— Ну який же мерзотник! — зауважив Птибурдуков, теж не обертаючись.

І дивна сім'я зникла в антилопівській пилюці.

Коли пилюка уляглася на землі, Бендер побачив на фоні моря і квіткового партера велике скляне ательє.

Гіпсові леви з вимазаними мордами сиділи — біля підніжжя широких сходів. З ательє бив дражливий запах грушевої есенції. Остап понюхав повітря і попросив Козлевича спинитись. Він вийшов з машини і знову почав вдихати ніздрями живлющий аромат есенції.

— І як мені одразу не спало на думку! — пробурмотів він, заметушившись біля під'їзду.

Він встромив свій погляд у вивіску: «1-ша Чорноморська кінофабрика», погладив по теплому загривку лева на сходах, і, промовивши: «Голконда», швидко повернувся на заїжджий двір.

Усю ніч він сидів біля підвіконня і писав при світлі гасової лампочки. Вітер, що забігав у вікно, перегортав списані аркуші. Перед «сочинителем» одкривався не зовсім привабливий пейзаж. Делікатний місяць освітлював не такі вже й розкішні хороми. Заїжджий двір ворушився, дихав і хрипів уві сні. Невидимі у темних закутках, гарцювали коні. Дрібні спекулянти спали на підводах, підклавши під голови свій жалюгідний товар. У дворі блукала відв'язана коняка, обережно переступаючи через голоблі, волочачи за собою недоуздок, і совала морду в чужі підводи, шукаючи ячменю. Вона підійшла і до вікна «сочинителя», і, поклавши голову на підвіконня, сумно подивилася на Остапа.

— Іди, іди, коняко, — зауважив великий комбінатор. — Це не твоїм розумом робити.

На світанку, коли заїжджий двір почав оживати і між підводами вже вештався хлопчик з відром води, тоненько викрикуючи: «Кому коні напувати?», Остап закінчив свій труд, витяг з справи Корейка чистий аркуш паперу і вивів на ньому назву:

«ШИЯ»

Багатометражний фільм

Сценарій О. Бендера.

На 1-й Чорноморській кінофабриці був шарварок, який бував лише на кінських ярмарках і саме в ту хвилину, коли вся ярмарка ловить кишенькового злодія.

У під'їзді сидів комендант. У всіх, хто входив, він суворо вимагав перепустку, але, якщо йому перепустки не давали, він впускав і так. Люди в синіх беретах наштовхувалися на людей в синіх робочих комбінезонах, розбігалися по численних сходах і негайно цими ж сходами бігли вниз. У вестибюлі вони робили коло, на мить спинялися, остовпіло дивилися поперед себе і знову бігли нагору так прудко, наче їх ззаду підстьобували мокрим ліньком. Стрімголов пробігали асистенти, консультанти, експерти, адміністратори, режисери зі своїми адютантшами, освітлювачі, редактори-монтажери, літні сценаристки, завідуючі комами і хранителі великої чавунної печатки.

Остап почав ходити по фабриці своїми звичайними кроками, але враз помітив, що він чужерідне тіло у цьому метушливому світі. Ніхто не відповідав на його запитання, ніхто не спинявся. Все було в русі.

— Що ж, треба буде пристосуватися до особливостей супротивника, — сказав Остап.

Він тихенько побіг і одразу ж відчув полегшення. Йому пощастило навіть перекинутися двома словами з якоюсь ад'ютантшею. Тоді великий комбінатор побіг ще з більшою швидкістю і незабаром відчув, що він включився в загальний темп. Тепер він біг ніздря в ніздрю з завідуючим літературною частиною.

— Сценарій! — викрикнув Остап.

— Який? — запитав завліт, відбиваючи чітку рись.

— Гарний! — відповів Остап, висуваючись на півкорпуса вперед.

— Я вас запитую, який? Німий чи звуковий?

— Німий.

Легко викидаючи ноги в грубих шкарпетках, завліт перегнав Остапа на повороті і крикнув:

— Не треба!

— Тобто як — не треба? — запитав великий комбінатор, починаючи тяжко переступати.

— А так! Німого кіно вже немає. Звертайтесь до звуковиків. Обидва вони на мить спинилися, остовпіло подивилися один на одного і розбіглися в різні сторони. За п'ять хвилин Бендер розмахуючи рукописом, знову біг у підходящому товаристві між двома рисистими консультантами.

— Сценарій! — повідомив Остап, важко дихаючи. Консультанти, дружно перебираючи важелями, обернулися до Остапа:

— Який сценарій?

— Звуковий.

— Не треба, — відповіли консультанти, наддавши ходи. Великий комбінатор знову збився з ніг і ганебно заскакав.

— Як це — не треба?

— Ось так і не треба. Звукового кіно ще нема. Протягом півгодинної добросовісної рисі Бендер з'ясував для себе трагікомічне становище на 1-й Чорноморській кінофабриці. Вся трагікомічність була в тому, що німе кіно вже не працювало в зв'язку з настанням ери звукового кіно, а звукове кіно ще не працювало з причин організаційних незлагод, пов'язаних з ліквідацією ери німого кіно.

В розпалі робочого дня, коли галоп асистентів, адміністраторів, експертів, режисерів, ад'ютантш, освітлювачів, сценаристів і хранителів великої чавунної печатки досяг швидкості знаменитого в свій час «Крепиша», пішла чутка, що десь в якійсь-то кімнаті сидить людина, яка в терміновому порядку конструює звукове кіно. Остап з усього ходу скочив до великого кабінету і спинився, вражений тишею. За столом сиділа маленька на зріст людина з бедуїнською борідкою, в золотому пенсне з шнурком. Нахилившись, вона намагалася стягти з ноги черевика.

— Здрастуйте, товаришу! — голосно сказав великий комбінатор.

Але людина не відповіла. Вона зняла черевик і почала витрушувати з нього пісок.

— Здрастуйте, — повторив Остап. — Я приніс сценарій. Людина з бедуїнською борідкою не поспішаючи взула черевик і мовчки почала його зашнуровувати. Закінчивши це діло, вона заглибилася у свої папери і, заплющивши одне око, почала виводити бісерні каракулі.

— Що ж ви мовчите? — викрикнув Бендер з такою силою, що на столі кінодіяча задзеленчала телефонна трубка. Тільки тоді кінодіяч підвів голову, глянув на Остапа:

— Будь ласка, говоріть голосніше. Я не чую.

— Пишіть йому записки, — повторив консультант в картатій жилетці, який пробігав мимо, — він глухий.

Остап підсів до столу і написав на клаптику паперу; «Ви звуковик?»

— Так, — відповів глухий

«Приніс звуковий сценарій. Назва «Шия», народна трагедія на шість частин», — швидко написав Остап.

Глухий поглянув на записку крізь золоте пенсне і сказав:

— Чудово! Ми зараз же втягнемо вас в роботу. Нам потрібні свіжі сили.

«Радий допомогти. Як з авансом?» — написав Бендер.

— «Шия» — це якраз те, що нам потрібно! — сказав глухий. — Посидьте тут, я зараз прийду. Тільки нікуди не ходіть.