Золоте теля - Євген Петрович Петров

— Ідіть, громадянине! — сказав Корейко голосом геркулесівського бюрократа. — Вже третя година ночі, я хочу спати, мені рано на службу йти.

— То правда, я й забув! — вигукнув Остап. — Вам не можна запізнюватись на службу. Можуть звільнити без вихідної допомоги. Все ж таки двотижневий оклад — двадцять три карбованці! Така економна людина, як ви, може прожити півроку.

— Не ваше діло… Дайте мені спокій. Чуєте? Ідіть геть!

— Але ця економія вас погубить. Вам, звичайно, небезпечно показувати свої мільйони. Одначе ви занадто вже стараєтесь. Ви подумали над тим, що з вами станеться, якщо ви нарешті зможете тратити гроші? Постування — річ небезпечна. Моя знайома, вчителька французької мови Ернестина Йосипівна Пуанкаре, ніколи в житті не пила вина. І що ж? На якійсь вечірці її пригостили чаркою коньяку. Це їй так сподобалося, що вона випила цілу пляшку і тут же, на вечірці, збожеволіла. І на світі стало менше на одну вчительку французької мови. Таке може статися з вами,

— Чого ви, хай вам чорт, хочете від мене?

— Того, чого хотів друг мого дитинства Коля Остеп-Бакен від подруги мого ж таки дитинства, польської красуні Інги Зайонц, — любові. Я теж хочу любові. Я хочу, щоб мене полюбили ви, громадянине Корейко, і, як вияв цієї любові, видали мені один мільйон карбованців.

— Геть! — неголосно сказав Корейко.

— Ну от, ви знову забули, що я потомок яничарів. З цими словами Остап підвівся з свого місця. Тепер співбесідники стояли один проти одного. У Корейка було штормове обличчя, в очах виблискували білі баранці. Великий комбінатор щиро посміхався, показуючи білі кукурудзяні зуби. Вороги підійшли ближче до настільної лампочки, і на стіні пролягли їхні велетенські тіні.

— Я вам тисячу разів повторюю, — промовив, стримуючись, Корейко, — що ніяких мільйонів у мене немає і не було. Зрозуміли? Зрозуміли? Ну й забирайтесь! Я на вас скаржитимусь.

— Скаржитись на мене ви ніколи не будете, — багатозначно сказав Остап, — а піти я можу, але не встигну я ще вийти на вашу Малу Касательну вулицю, як ви з плачем побіжите за мною і лизатимете мої яничарські п'ятки, благаючи, щоб я повернувся.

— Чого це я буду вас благати?

— Будете. Так треба, як любив висловлюватися мій друг Васисуалій Лоханкін, саме в цьому сірячна правда. Ось вона!

Великий комбінатор поклав на стіл папку, і, неквапно розв'язуючи її черевичні шнурки, продовжував:

— Але давайте домовимося: ніяких ексцесів! Ви не будете мене душити, не будете викидатися з вікна і, найголовніше, не вмирайте від удару. Якщо ви надумаєтесь враз нагло сконати, то поставите мене цим у дурне становище. Загине плід тривалої добросовісної праці. Взагалі, давайте побесідуємо. Вже не секрет, що ви мене не любите. Ніколи я не доб'юся того, чого Коля Остен-Бакен добився в Інги Зайонц, подруги мого дитинства. Тому я не почну марно зітхати, не хапатиму вас за талію. Вважайте, що серенаду закінчено. Замовкли балалайки, гуслі і позолочені арфи. Я прийшов до вас, як юридична особа до юридичної особи. Ось папка вагою в три-чотири кіло. Вона продається і коштує мільйон, який ви через свою скупість не хочете мені подарувати. Купіть!

Корейко нахилився над столом і прочитав на папці: «Справа Олександра Івановича Корейка. Почато 25 червня 1930 р. Закінчено 10 серпня 1930 р.»

— Яка дурниця! — сказав він, розводячи руками. — Що це за нещастя на мою голову! То ви приходили до мене з якимись грішми, тепер вигадали якусь справу. Просто смішно.

— Ну то як, торг відбудеться? — наполягав великий комбінатор. — Ціна невелика. За кіло дуже цікавих відомостей з галузі підземної комерції беру всього-на-всього по триста тисяч.

— Які ще там відомості? — грубо запитав Корейко, простягаючи руки до папки.

— Дуже цікаві, — відповів Остап, ввічливо відводячи його руку. — Відомості про ваше друге і головне життя, яке зовсім несхоже на ваше перше, сорокашестикарбовочне, геркулесівське. Перше ваше життя всім відоме. Від десяти до чотирьох ви за Радянську владу. А от про ваше друге життя, від чотирьох до десяти, знаю лише я. Ви оцінили ситуацію?

Корейко не відповів. Тінь лягла на єфрейторські складки його обличчя.

— Ні, — рішуче сказав великий комбінатор, — ви походите не від мавпи, як всі громадяни, а від корови. Ви тугодум, як всі парнокопитні ссавці. Це я вам кажу як спеціаліст по рогах і копитах. Отже, ще раз. У вас, за моїми відомостями, мільйонів сім-вісім. Папка продається за мільйон. Якщо ви її не купите, я зараз же віднесу її в інше місце. Там за неї мені не дадуть ні копійки. Але ви загинете. Це я вам кажу як юридична особа юридичній особі. Я залишусь таким же бідним поетом і багатоженцем, як і був, та до самої смерті мене тішитиме думка про те, що я допоміг громадськості позбутись великої скареди.

— Покажіть справу, — сказав Корейко, замислившись.

— Не метушіться, — зауважив Остап, розкриваючи папку, — командувати парадом буду я. Свого часу вас повідомили про це телеграфом. Так ось парад почався, і, як ви бачите, ним командую я.

Олександр Іванович глянув на першу сторінку справи, і, побачивши наклеєну на ній власну фотокартку, неприємно посміхнувся, і сказав:

— Щось я ніяк не збагну, що ви од мене хочете. Гляну лише заради цікавості.

— Я теж заради цікавості, — заявив великий комбінатор. — Ну що ж, давайте почнемо задовольняти це наше, зрештою, невинне почуття. Панове присяжні засідателі, Олександр Іванович Корейко народився… А втім, щасливе дитинство можна не чіпати. В той голубий час Саша ще не займався комерційним грабунком. Далі йдуть рожеві хлоп'ячі роки. Перегорнемо й цю сторінку. А от і юність, початок життя. Тут уже можна зупинитись. Заради цікавості. Шоста сторінка.

Остап перегорнув шосту сторінку і розповів зміст сторінок сьомої, восьмої і далі, аж до дванадцятої включно.

— І от, панове присяжні засідателі, перед вами пройшли перші значні дільця мого підзахисного, це: торгівля казенними медикаментами під час голоду і тифу, а також праця по постачанню, в результаті якої зник залізничний ешелон з продуктами, який йшов маршрутом для голодаючих Поволжя. Всі ці факти, панове присяжні засідателі, я згадую з точки зору звичайнісінької цікавості.

Остап говорив у поганій манері дореволюційного присяжного повіреного, який, вхопившись за якесь слівце, вже не випускає його з зубів і тягне за собою протягом усіх десяти днів великого процесу.

— Не позбавлена також деякого інтересу