Золоте теля - Євген Петрович Петров

Бомзе востаннє понюхав свою щоденну котлетку, проковтнув її, і, струсивши крихти, пішов знайомитися з гостем.

Протягом тижня інженер Заузе під керівництвом люб'язного Адольфа Миколайовича встиг оглянути три музеї, побувати на балеті «Спляча красуня» і просидіти годин десять на урочистому засіданні, влаштованому на честь його приїзду. Після засідання відбулася неофіціальна частина, під час якої геркулесівські обранці дуже веселилися, потрясали лафітничками, севастопольськими стопками і, звертаючись до Заузе, кричали: «Пий до дна!»

«Дорога Тілі, — писав інженер своїй нареченій в Аахен, — ось уже десять днів я живу в Чорноморську, але до роботи в концерні «Геркулес» ще не приступив. Боюсь, що за ці дні мені вирахують з договірних сум».

Одначе п'ятнадцятого числа артільник-касир вручив Заузе півмісячну зарплатню.

— Чи не здається вам, — сказав Генріх своєму новому другові Бомзе, — що гроші мені виплатили даремно? Я не виконую ніякої роботи. -

— Облиште, колего, ці похмурі думки! — вигукнув Адольф Миколайович. — А втім, якщо хочете, можемо поставити вам спеціальний стіл у моєму кабінеті.

Після цього Заузе, сидячи за спеціальним особистим столом, писав своїй нареченій:

«Мила крихітко! Я живу дивним і незвичним життям. Я нічого не роблю, але одержую гроші пунктуально, у терміни, визначені угодою. Все це мене дивує. Розкажи про це нашому другові, доктору Бернгарду Гернгроссу. Це його зацікавить».

Полихаєв, приїхавши з Москви і дізнавшись, що Заузе вже має стіл, зрадів:

— Ну, от і добре! — сказав він. — Хай Скумбрієвич введе німця в курс справи.

Та Скумбрієвич, який з запалом віддався організації великого гуртка гармоністів-баяністів, перекинув німця Адольфу Миколайовичу. Бомзе це не сподобалося. Німець заважав йому закушувати і взагалі ліз не в свої справи, і Бомзе здав його в експлуатаційний відділ. Але через те, що цей відділ в той час перебудовував свою роботу, що позначалося у безкінечному пересовуванні столів з місця на місце, Генріха Марію сплавили у фінобліковий зал. Тут Арников, Дрейфус, Сахарков, Корейко і Борисохлєбський, які не знали (німецької мови, вирішили, що Заузе іноземний турист з Аргентіни і цілими днями роз'яснювали йому геркулесівську систему бухгалтерії. При цьому вони користувалися азбукою для глухонімих.

Через місяць дуже збуджений Заузе спіймав Скумбрієвича в буфеті і почав кричати:

— Я не хочу одержувати гроші дарjм! Дайте мені роботу! Якщо так буде й далі, я скаржитимусь вашому патронові!

Кінець промови іноземного спеціаліста не сподобався Скумбрієвичу. Він викликав до себе Бомзе.

— Що з німцем? — запитав він. — Чого він казиться?

— Знаєте що, — сказав Бомзе, — по-моєму, він просто склочник. Їй-богу. Сидить людина за столом, нічого не робить, дістає тьму грошей, ще й скаржиться.

— Дійсно, склочник, — погодився Скумбрієвич. — А ще й німець. До нього треба застосувати репресії. Я скажу при нагоді Полихаєву. Той враз зігне його в баранячий ріг!

Одначе Генріх Марія вирішив пробитися до Полихаєва сам. Але в зв'язку з тим, що начальник «Геркулеса» був гідним представником працівників, які «хвилину тому вийшли» чи «щойно були тут», спроба ця привела його лише до сидіння на дерев'яній канапі і до вибуху, жертвою якого стали невинні діти лейтенанта Шмідта.

— Бюрократизмус! — кричав німець, в нестямі переходячи на російську мову.

Остап мовчки взяв європейського гостя за руку, підвів його до скриньки для скарг, яка висіла на стіні, і сказав, як глухому:

— Сюди! Розумієте? В скриньку. Шрайбен, шріб, гешрібен. Писати. Розумієте? Я пишу, ти пишеш, він пише, вона, воно пише. Розумієте? Ми, ви, вони пишуть скарги і кладуть у цей ящик. Класти! Дієслово «класти». Ми, ви, вони кладуть скарги… І ніхто їх не виймає. Виймати! Я не виймаю, ти не виймаєш…

Та в цю мить комбінатор побачив у кінці коридора широкі стегна Скумбрієвича і, не закінчивши урок граматики, побіг за невловимим громадським діячем.

— Тримайся, Німеччино! — підбадьорливо крикнув німцеві Балаганов, наздоганяючи командора.

Та як Остапові не було прикро, Скумбрієвич знову зник, ніби раптом дематеріалізувався.

— Це вже містика, — сказав Бендер, покручуючи головою. — Щойно була людина — й нема її.

Молочні брати в нестямі почали відчиняти всі двері підряд. Але вже з третьої кімнати Балаганов вискочив як з ополонки. Лице його невралгічно скособочилось.

— Ва-ва, — сказав уповноважений у справі копит, притиснувшись до стіни. — Ва-ва-ва…

— Що з вами, дитино моя? — запитав Бендер. — Вас хтось образив?

— Там, — пробурмотів Балаганов, простягаючи тремтячу руку.

Остап відчинив двері й побачив чорну труну. Труна стояла посеред кімнати на канцелярському столі з тумбами. Остап зняв свій капітанський картуз і навшпиньки підійшов до труни. Балаганов з острахом стежив за його діями. За хвилину Остап пальцем покликав Балаганова і вказав йому на великий білий напис на чорних схилах труни:

— Ви бачите, Шуро, що тут написано? — сказав він. — «Смерть бюрократизму!» Тепер ви заспокоїлись!

Так, це була чудова агітаційна труна, яку у великі свята геркулесівці виволікали на вулицю і з піснями носили по всьому місту. Як правило, труну підтримували плечима Скумбрієвич, Бомзе, Берлага і сам Полихаєв, який був людиною демократичною і не соромився показуватися на людях разом із своїми підлеглими на різних демонстраціях і політкарнавалах. Скумбрієвич дуже поважав цю труну і надавав їй великого значення. Іноді, підв'язавшись фартухом, Єгор власноручно перефарбовував труну і поновлював антибюрократичні заклики — в ті години, коли в його кабінеті хрипли і захлиналися телефони і найрізноманітніші голови, просовуючись у двері, тоскно водили очима.

Єгор так і не знайшовся. Швейцар у картузі з зигзагом повідомив Бендера, що товариш Скумбрієвич Хвилину тому був тут і щойно поїхав купатися на Комендантський пляж, що, як він сам казав, давало йому зарядку бадьорості.

Прихопивши на всякий випадок Берлагу і розбудивши поштовхами Козлевича, що дрімав за кермом, антилопівці рушили за місто.

Чи треба дивуватися тому, що роз'ятрений усім попереднім, Остап, не чекаючи й хвилини, поліз за Скумбрієвичем у воду, і трохи не засмучуючись тим, що важливу розмову про нечисті акціонерні справи доведеться вести в Чорному морі.

Балаганов точно виконав наказ командора. Він роздяг покірного Берлагу, підвів до води і, притримуючи його обома руками за стан, терпляче чекав. У морі, як видно, відбувалася важка розмова. Остап кричав, як морський цар. Слів не можна було розібрати. Видно тільки було, що Скумбрієвич спробував узяти курс на берег, та Остап відрізав йому дорогу і погнав у відкрите море. Потім голоси стали різкішими; почулися окремі слова:

«Інтенсивник!», «А хто брав?», «Папа римський брав?», «При чому тут я…»

Берлага давно вже переступав з ноги на ногу, вичавлюючи босими п'ятками на піску індійські