Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

«Не дають робити капіталовкладення! — обурювався Остап. — Не дають! Може, зажити інтелектуальним життям, як мій друг Лоханкін? Зрештою, матеріальні цінності я вже маю, треба потроху подбати про цінності духовні. Треба негайно з'ясувати, в чому сенс життя?

Він згадав, що в вестибюлі готелю цілий день товпляться дівчата, які марять порозмовляти з приїжджим індуським філософом про душу.

«Піду до індуса, — вирішив він, — і дізнаюся нарешті в чому справа. Звичайно, це піжонство, та іншого виходу немає».

Не розлучаючись з чемоданом, Бендер, як був, у зім'ятому костюмі, зійшов у бельетаж і постукав у двері кімнати великої людини. Йому відчинив перекладач.

— Філософ приймає? — запитав Остап.

— Зважаючи кого, — відповів перекладач увічливо. — Ви приватна особа?

— Ні, ні, — злякано сказав великий комбінатор, — я від однієї кооперативної організації.

— Ви з групою? Скільки вас? Бо вчителеві, знаєте, важко приймати людей окремо. Він віддає перевагу бесідам…

— З колективом? — підхопив Остап. — Якраз мене колектив уповноважив розв'язати одне дуже окладне принципове питання: в чому сенс життя?

Перекладач пішов і за п'ять хвилин повернувся. Він розсунув портьєру і бундючно сказав:

— Хай увійде кооперативна організація, яка має бажання дізнатися, в чому є сенс життя.

У кріслі з високою і незручною різьбляною спинкою сидів великий філософ і поет у коричневій бархатній рясі і в такому ж ковпаку. Обличчя його було смугляве і ніжне, а очі чорні, як у підпоручика. Борода біла й широка наче фрачна манишка, закривала груди. Біля його ніг сиділа стенографістка. Два перекладачі, індус і англієць, сиділи з боків.

Побачивши Остапа з чемоданом, філософ засовався у кріслі і щось стривожено зашепотів перекладачеві, стенографістка почала поспіхом записувати, а перекладач звернувся до великого комбінатора:

— Вчитель хоче знати, чи не містить чемодан прибулого пісень і саг і чи не має намір прибулий прочитати їх уголос, оскільки вчителеві вже багато прочитали пісень і саг і більше він не може їх чути.

— Скажіть вчителеві, що саг немає, — з повагою відповів Остап.

Чорноокий старий ще дужче занепокоївся і, жваво розмовляючи, почав з острахом показувати на чемодан.

— Вчитель запитує, — почав перекладач, — чи не має наміру прибулий оселитися у нього в номері, бо до нього на прийом ще ніхто не приходив з чемоданом.

І лише після того, як Остап заспокоїв перекладача, а перекладач філософа, напруження слало і почалася бесіда.

— Перш ніж дати відповідь на ваше запитання, в чому сенс життя, — сказав перекладач, — учитель хоче сказати кілька слів про народну освіту в Індії.

— Передайте вчителеві, — відповів Остап, — що проблема народної освіти хвилює мене з дитинства.

Філософ заплющив очі і почав неквапно говорити. Першу годину він говорив англійською мовою, а другу — по-бенгальськи. Іноді він починав співати тихим приємним голосом, ато якось навіть підвівся і, ледь піднявши рясу, зробив кілька танцювальних рухів, показуючи, очевидно, якусь з ігор школярів Пенджаба. Аж тоді він сів і знову заплющив очі, а Остап довго слухав переклад. Спочатку Остап увічливо кивав головою, потім сонно дивився у вікно, і, нарешті, почав розважатися — перебирав пальцями в кишені дрібні гроші, милувався перснем і навіть досить недвозначно підмигнув гарненькій стенографістці, після чого вона ще швидше забігала олівцем.

— А як же все ж таки буде з сенсом життя? — запитав мільйонер, знайшовши зручну хвилину.

— Вчитель має бажання, — пояснив перекладач, — спочатку познайомити прибулого з великим матеріалом, який він зібрав для ознайомлення зі станом справи народної освіти в СРСР.

— Передайте його благородію, — відповів Остап, — що прибулий не заперечує.

І машина знову запрацювала. Вчитель говорив, співав піонерські пісні, показував стінгазету, яку йому піднесли діти сто сорок шостої трудової школи, і раз навіть заплакав. Перекладачі бубоніли у два голоси, стенографістка записувала, а Остап неуважно чистив нігті.

Нарешті Остап голосно кашлянув.

— Знаєте, — сказав він, — перекладати більше не треба. Я став якось розуміти по-бенгальському. Ось коли почнеться про сенс життя, тоді прошу, перекладайте.

Коли філософу переклали настирливе бажання Остапа, чорноокий старий захвилювався.

— Вчитель каже, — заявив перекладач, — що він сам приїхав до вашої великої країни, щоб дізнатися, в чому сенс життя. Тільки там, де народну освіту поставлено на таку височінь, як у вас, життя стає осмисленим. Колектив…

— До побачення, — обірвав великий комбінатор, — передайте вчителеві, що прибулий- просить дозволу негайно вийти.

Та філософ уже співав ніжним голосом «Марш Будьонного», якому його навчили радянські діти. І Остап вийшов без дозволу.

— Кришна! — кричав великий комбінатор, бігаючи по своєму номеру. — Вішну! Що діється на світі? Де сірячна правда? А може, я дурень і нічого не розумію і життя проминуло по-дурному, безсистемно? Справжній індус, бачте, знає все про нашу неосяжну країну, а я, як оперний індійський гість, товчу одне і те ж:

«Не счесть алмазов пламенных в лабазах каменных». Гидко!

Цього дня Остап обідав без горілки і вперше залишив чемодан у номері. Потім він сумирно сидів на підвіконні і зацікав-

лено розглядав звичайних перехожих, які плигали в автобус, як білки.

Вночі великий комбінатор раптом проснувся і сів на ліжку. Було тихо і лише з ресторану крізь замочну дірочку пробивався меланхолійний бостон.

— Як же я міг забути! — сказав він сердито.

Потім він засміявся, увімкнув світло і швидко написав телеграму.

«Чорноморськ Зосі Синицькій У зв'язку з помилкою життя