Бенкет круків - Джордж Мартін
— Навіщо тобі посада правиці?
— Щоб покласти край війні, поки війна не поклала край нам. Ми вже завоювали все, що хотіли... і можемо все це миттєво втратити, якщо не пристанемо на мир. З леді Гловер я обходилася дуже добре, й вона присягається, що її чоловік згоден вступити зі мною в переговори. Якщо ми повернемо Пущанський Насип, Торенів Квадрат і Кейлінський Рів, каже вона, північани віддадуть нам мис Морського Дракона й усе Скелясте узбережжя. Землі ці не надто густонаселені, та все одно вдесятеро більші за всі Острови разом узяті. Обмін заручниками підкріпить пакт, і обидві сторони дадуть згоду виступити разом, якщо Залізний трон...
— Ця леді Гловер,— пирхнув Віктаріон,— зовсім тебе за дурепу має, небого. Мис Морського Дракона й Скелясте узбережжя й так наші. То для чого нам щось віддавати? Вічнозим — згорілий і зруйнований, а обезголовлений Юний Вовк гниє в землі. Вся Північ належатиме нам, як і мріяв твій лорд-батько.
— Коли лодії навчаться плавати в лісі — тоді може бути. Рибалка може й левіафана підчепити на гачок, та якщо вчасно не обітне волосінь, чудовисько його потопить. Завелика Північ, щоб ми змогли її втримати, й північан там забагато.
— Іди грайся ляльками, небого. А перемагати у війнах лиши воїнам,— Віктаріон підкинув угору кулаки.— У мене дві руки. Три нікому не потрібні.
— Але декому потрібен дім Гарло.
— Гото Горбань хоче віддати за мене свою доньку. Якщо я погоджуся, Гарло мої.
Дівчина була вражена.
— Домом Гарло править лорд Родрик!
— Тільки в Родрика дочок немає, самі книжки. Його спадкоємцем стане Гото, а я стану королем,— сказав Віктаріон, і ці слова, промовлені вголос, немов уже справдилися.— Вороняче Око занадто довго був відсутній.
— Є люди, які зоддалік здаються величнішими,— застерегла його Аша.— Походи між вогнищ, якщо не боїшся, і послухай розмови. Ніхто там не хвалить ані твою силу, ані мою вроду. Говорять лише про Вороняче Око: про далекі краї, які він бачив, про жінок, яких зґвалтував, і чоловіків, яких повбивав, про міста, які розграбував, і про те, як він під Ланіспортом спалив флот лорда Тайвіна...
— Це я спалив лев'ячий флот,— заперечив Віктаріон.— Я власноруч кинув першого смолоскипа у їхнього флагмана.
— Але розробив цей план Вороняче Око,— Аша поклала долоню йому на рукав.— І жінку твою вбив також... хіба ні?
Балон велів їм двом про це нікому не розповідати, але Балона вже немає.
— Він зробив їй дитину й цим підштовхнув мене до вбивства. Я б і його вбив, тільки Балон не хотів братовбивства у своїх палатах. Натомість відіслав Юрона у вигнання, звелівши не повертатися...
— ...до кінця Балонового життя?
Віктаріон поглянув на свої кулаки.
— Вона мені роги наставила. Я не мав вибору.
«Якби про це дізналися, з мене б глузували — як глузував Вороняче Око, коли я звинуватив його. Вона сама до мене прибігла, соком стікаючи,— ось як хвалився він.— Схоже, Віктаріон великий в усьому, крім головного». Але цього Аші він розповісти не міг.
— Мені шкода тебе,— сказала Аша,— а її шкода ще більше... але ти не лишаєш мені вибору: доведеться мені самій висунути претензії на Скелястий престол.
«Куди тобі».
— Тільки сили змарнуєш, жінко.
— Побачимо,— озвалася вона й пішла геть.
Затонулий
Лише коли руки й ноги вже заціпеніли від холоду, Ейрон Грейджой важко видибав на берег і знову вдягнувся.
Він утік від Воронячого Ока, так наче й досі був колишнім слабаком, та хвилі, накривши його з головою, нагадали йому знову, що той, колишній, помер. «Я вдруге народився з моря, суворішим і сильнішим». Ніхто зі смертних уже не здатен налякати його, так само як не здатна ані темрява, ані скелет його душі — сірий і страшний скелет його душі. Рипіння відчинених дверей, вищання іржавих залізних завіс...
Хламида жерця аж хрустіла, коли він її натягував, уся просякла сіллю після останнього купання два тижні тому. Вовна липнула до мокрих грудей, всотуючи ропу, що цебеніла з волосся. Наповнивши бурдюк, Ейрон повісив його на плече.
Він попростував берегом і за деякий час наштовхнувся в темряві на затонулого, який саме вирішив сходити до вітру.
— Мокрочубий,— пробурмотів той. Ейрон поклав руку йому на голову, благословляючи, й рушив далі. Земля під ногами почала підніматися догори — спершу полого, далі крутіше. Відчувши між пальців жорстку траву, Ейрон зрозумів, що берег залишився позаду. А він повільно дряпався нагору, дослухаючись до хвиль. «Море не втомлюється ніколи. І я маю бути такий самий невтомний».
На верхівці пагорба з землі випиналося сорок чотири здоровезних кам'яних ребра, нагадуючи великі білі дерева. Від погляду на них у Ейрона швидше закалатало серце. Наґа була першим морським драконом — наймогутнішим з усіх, що колись випірнали з води. Харчувалася Наґа кракенами й левіафанами, в гніві топила цілі острови, та все одно Сірому Королю вдалося її вбити, й тоді затонулий бог перетворив її кістяк на каміння, щоб люди повік-віку чудувалися з мужності першого з королів. Ребра Наґи стали його палацу за балки й колони, а її паща — йому за престол. Тисячу й сім років владарював він тут, пригадав Ейрон. Тут узяв собі за дружину русалку, тут замислив війну проти бога штормів. Звідси він правив сіллю й камінням, вбраний у мантію з морських водоростей і високу білу корону з зубів Наґи.
Та це було на зорі віків, коли на землі й на морі ще жили могутні люди. Палац обігрівався живим вогнем Наґи, який Сірому Королю вдалося приборкати. На стінах висіли гобелени, виткані зі срібних морських водоростей, які милували око. Воїнство Сірого Короля, сидячи на перламутрових престолах, частувалося морськими дарами за столом, що мав форму великої морської зірки. «Минулася давня слава». Нині люди змаліли. Життя в них коротше. По смерті Сірого Короля бог штормів затопив вогонь Наґи, престоли й гобелени були розграбовані, дах і стіни зогнили. Навіть величний престол сірого короля з іклів Наґи проковтнуло море. Збереглися тільки кості Наґи — як нагадування залізним про колишні дива.
«І цього досить»,— подумав Ейрон Грейджой.
На скелястій верхівці пагорба було витесано дев'ять широких сходинок. Далі вивищувалися пагорби Старої Весі, а за ними, вдалині, чорні й непривітні гори. Ейрон на мить затримався на порозі, де колись були двері,
