Необхідні речі - Стівен Кінг
– Якщо вона там є, думаю, я можу так зробити, – припустив Еверетт. – А взагалі так, варто туди зайти, бо…
– …ви досі не забрали записів про вакцинацію, – закінчив за нього містер Ґонт. – Усе гаразд. Як на те пішло, її там не буде, але ви ж цього не знаєте, правда? Просто застроміть носа до неї в кабінет і вийдіть. Але як будете заходити чи виходити, потрібно, щоб ви поклали цей конверт у машину, яку міс Реткліфф позичила у свого парубка. Я хочу, щоб ви сховали його під водійське сидіння… але не повністю під нього. Залиште так, щоб стирчав лише один кутик.
Еверетт чудово знав, хто такий «парубок міс Реткліфф» – шкільний учитель фізкультури. Якби йому дали можливість вибирати, Еверетт радше розіграв би Лестера Претта, ніж його наречену. Претт – жилавий молодий баптист, що завжди носить блакитну футболку й блакитні спортивні штани, збоку кожної штанини яких тягнеться по білій смужці. Він із тих чуваків, з пор яких піт та Ісус виділяються в приблизно однаковій (і значній) кількості. Еверетт не особливо ним переймався. Він іноді задумувався, чи Лестер уже спав із Саллі – вона така нічогенька. Подумав, що відповідь, найпевніше, заперечна. Потім подумав, що коли Лестер піднімає ставку після задовгого облизування на гойдалці на ґанку, Саллі, мабуть, змушує його присідати на задньому дворі чи зробити кілька десятків ривків навколо будинку.
– Саллі знову на Преттмобілі?
– Саме так, – відповів містер Ґонт злегка роздратовано. – Лікарю Френкель, ви вже вдосталь намудрувалися?
– Так, – відповів він.
Правду кажучи, він відчував несподівано глибоке полегшення. Спершу його трохи хвилював «розіграш», який Ґонт від нього вимагав. Але він же не просить запхати феєрверк у туфлю якоїсь пані, чи насипати їй у шоколадне молоко «екс-лаксу»[89], чи щось таке. Що страшного може статися через якийсь конверт?
Усмішка, сонячна й дивовижна, знову розквітла в містера Ґонта на обличчі.
– Дуже добре, – сказав він. Підійшов до Еверетта, який із жахом дивився на те, що містер Ґонт начебто збирається покласти йому руку на плече.
Еверетт поспіхом позадкував. Таким робом містер Ґонт перевів його на двері й відчинив їх.
– Насолоджуйтеся люлькою, – сказав він. – Я вже казав вам, що вона якось належала серові Артуру Конан Дойлеві, творцю великого Шерлока Голмса?
– Ні! – вигукнув Еверетт Френкель.
– Звісно, не казав, – шкірячись, мовив містер Ґонт. – Це було б брехнею… а я ніколи не брешу в питаннях бізнесу, лікарю Френкель. І не забудьте про своє маленьке завдання.
– Не забуду.
– Тоді бажаю вам гарного дня.
– І вам та…
Але Еверет говорив уже в порожнечу. Двері з опущеними жалюзі зачинилися йому перед носом.
Він трохи потупився на них, тоді повільно повернувся до свого «плімута». Якби його попросили чітко переповісти, що він казав містерові Ґонту і що містер Ґонт сказав йому, Евереттові би це вдалося не дуже добре, бо він погано пригадував. Еверетт почувався, ніби йому дали нюхнути слабкого анестетика.
Тільки-но всівшись за кермо, Еверетт першим ділом відчинив бардачок, сховав усередину конверт із написом «Пупсику» і дістав люльку. Що він пам’ятав, то це те, що містер Ґонт його дражнив, казав, що якось ця люлька належала Артурові Конан Дойлу. І він майже повірив йому. Ну й дурниця! Потрібно лише запхати її собі в рот і закусити зубами мундштук, щоб це зрозуміти. Першим власником цієї люльки був Герман Герінґ.
Еверетт Френкель завів автомобіль і повільно покотив за місто. Дорогою на ферму Бурґмаєрів йому довелося лише двічі з’їхати на узбіччя, щоб насолодитися тим, наскільки люлька його красить.
4
Альберт Джендрон мав свою стоматологічну клініку в Касл-білдинг, незугарній цегляній будівлі через дорогу від муніципалітету й присадкуватої цементної коробочки-прихистку для водоканалу округу Касл. Касл-білдинг кидала тінь на потік Касл і Олов’яний міст ще з 1924 року, і в ній засідали троє з п’яти окружних адвокатів, один оптик, один аудіолог, кілька незалежних ріелторів, кредитний консультант, служба підтримки, що складалася з однієї жінки, та рамарня. Кілька інших кабінетів у будівлі наразі були вільні.
Альберт, поборник справи церкви Богоматері Тихих Вод ще з часів старого отця О’Ніла, уже добряче постарів, колись чорне волосся пошпакувалося, широкі плечі похилилися, як ніколи не хилилися в молодшому віці. Але він досі чоловік значних розмірів – шість футів сім дюймів зросту й двісті вісімдесят фунтів ваги, найкремезніший у місті, якщо не в цілому окрузі.
Він піднявся вузькими сходами на останній, четвертий поверх, повільно, зупиняючись на сходових майданчиках, щоб перевести подих, перш ніж продовжити, не забуваючи про сердечні шуми, про які йому повідомив лікар Ван Еллен. На півдорозі до останнього майданчика побачив аркуш, приклеєний до панелі з матового скла на дверях його кабінету, через яке ледь вдалося прочитати «АЛЬБЕРТ ДЖЕНДРОН, СТОМАТОЛОГ».
Він зміг прочитати привітання на записці ще з п’ятої сходинки зверху, і серце забилося швидше, хоч і з шумами. Але серцебиття прискорилося не від напруження. А через лють.
«СЛУХАЙ СЮДИ, ЛАТИННИК СРАНИЙ!» – було написано вгорі аркуша яскраво-червоним маркером.
Альберт відірвав записку від дверей і швидко прочитав її. Читаючи, він дихав носом – жорсткими шморгами-видихами, від чого він звучав ніби бик, що от-от кинеться в бій.
СЛУХАЙ СЮДИ, ЛАТИННИК СРАНИЙ!
Ми намагалися поговорити з тобою розважливо – «Хто має вухо, нехай розуміє», – але ніякого толку це не дало. ТИ ВПЕРТО ЙДЕШ ДОРОГОЮ ПРОКЛЯТИХ, А ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ ВИ ПІЗНАЄТЕ ЇХ. Ми мирилися з твоїм папістським ідолопоклонством і навіть із розпусним поклонінням Вавилонській блудниці. Але тепер ти зайшов задалеко. НЕ БУДЕ В КАСЛ-РОКУ НІЯКОЇ ГРИ В КОСТІ З ДИЯВОЛОМ!
Чесні християни чують цієї осені в Касл-Року дух ОГНЮ з СІРКОЮ. А якщо ти не відчуваєш, то це тому, що ніс тобі забили гріх і виродження. ПОЧУЙ НАШЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ І ЗАВВАЖ: ВІДМОВСЯ ВІД ПЛАНІВ СВОЇХ ОБЕРНУТИ ЦЕ МІСТО НА ЛІГВО ГРАБІЖНИКІВ І ДУРИЛЮДІВ, ІНАКШЕ Й САМ ПОЧУЄШ СІРКУ! І ТИ ПОЧУЄШ ЇЇ!
«Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули». Псалми 9:17.
ПОЧУЙ І ЗАВВАЖ, ІНАКШЕ ЛЕМЕНТИ ТВОЇ СКОРБОТНІ БУДЕ ДОБРЕ ЧУТИ.
СВІДОМЕ БАПТИСТСЬКЕ ЧОЛОВІЦТВО КАСЛ-РОКА
– Гівно на лопаті, – нарешті видушив із себе Альберт і зіжмакав записку в кулаку завбільшки зі свинячу шинку. – Той придуркуватий баптистський продавець взуття вже зовсім клепки погубив.
Перше, що він зробив після того, як відчинив кабінет, – це подзвонив отцеві Джону й розповів, що гра може стати жорсткішою від сьогодні й до «Нічки казино».
– Не переймайся, Альберте, – спокійно промовив отець Бріґгем. – Якщо той ідіот вирішить натиснути, то дізнається, наскільки сильно срані латинники
