Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
А що, як помилково тлумачу Люкові мотиви? Чи не мав я змоги натиснути на нього та дізнатися, в яку гру він грає? У мене почала вимальовуватись ідея. Не дуже спокуслива, але варта того, щоб над нею поміркувати. Її втілення потребувало ризику та швидких дій. Проте ця ідея могла дати свої плоди. Я обмізкував її у подробицях, до часу відклав убік і повернувся до попереднього плину думок.
Десь ховається мій ворог. Якщо це не Люк, то хто ж тоді?
Найочевиднішим кандидатом здавалася Джасра. Під час обох наших зустрічей вона недвозначно виявила свої почуття до мене. Джасра могла надіслати тих убивць, з якими я зіткнувся у Смертельному провулку. В такому разі, я, мабуть, тимчасово перебуваю в безпеці, оскільки її ув’язнено у Вежі... якщо, звісно, вона не встигла скерувати до мене ще кількох кілерів раніше. Хоча це було б уже занадто: витрачати на мене стільки живої сили, якщо я тільки другорядна дійова особа у тих подіях, за які вона прагне помститися. До того ж, головорізи, яких вона підіслала до мене, мали б упоратися зі своїм завданням.
А що, коли це не Джасра? Тоді на мене й надалі чатує небезпека. Чаклун у синій масці, а це, як підозрюю, був Шару Гаррул, наслав на мене торнадо, і це видається куди менш дружнім учинком, аніж злива квітів, яка сталася потім. Той квітковий дощ, звісно, пов’язує чаклуна в масці з особою, яка стояла за дивною подією, що сталася зі мною у квартирі Флори в Сан-Франциско. Тоді він знайшов нагоду придивитися до моєї особи, бо, очевидно, мав щодо мене якісь плани. Що він тоді казав? Щось про те, що наші цілі можуть увійти в конфлікт. Якщо поглянути на ці слова тепер, вони видаються дуже цікавими. Бо тепер я бачу змогу виникнення такої ситуації.
Але чи справді це Шару Гаррул підіслав до мене тих убивць? Звідки таке випливає? Хіба з того, що він має бути в курсі дії блакитних каменів, які навели на мене вбивць, судячи з того блакитного ґудзика, що лежить наразі в моїй кишені. По-перше, у нас із ним не виникало конфлікту цілей. А по-друге, це не вписується у стиль загадкового Володаря стихій, який полюбляє кидатися букетами. Може, й помиляюсь, але від нього я б очікував чогось іншого, наприклад, чаклунської дуелі або чогось подібного.
Я наближався до узлісся, і лани помалу поступалися місцем глушині. А під багатобарвним наметом лісу вже панували сутінки. Цей ліс відрізнявся від величного пралісу, яким був ліс Арденський; на очі мені раз у раз потрапляли віддалені прогалини й просвіти. Шлях і тут залишався широким та второваним. Відчувши прохолоду в затінку дерев, я щільніше загорнувся у плащ. Якщо нічого не зміниться, подолати шлях додому верхи буде неважко. А я не поспішав. Надто багато мені треба було передумати...
Якби ж тільки міг більше дізнатися про цю химерну, безіменну істоту, котра на якийсь час заволоділа Вінтою. Я й досі не мав жодного поняття щодо її справжньої природи. «Її», так. Незбагненним чином я відчував, що в цій істоті більше жіночого, ніж чоловічого, хоча вона на певні проміжки часу й контролювала Джорджа Генсена та Дена Мартінеса. Може, це пояснюється тим, що я кохався з нею, коли вона була Меґ Девлін. Важко сказати. Але з Ґейл я був знайомий, і Озерна Панна здавалася справжньою леді...
Годі. Зі займенником я таки визначився. Варто поміркувати над питаннями важливішими. Наприклад, чому вона, хай хто вона таке, переслідує мене скрізь, уперто стверджуючи, що бажає захистити. Хоч я і ціную це її ставлення, але ж мотиви його залишаються для мене незрозумілими.
Але є дещо важливіше, ніж її мотиви. Чому вона вважає за потрібне мене захищати, може лишатись її особистою справою. Головне питання в іншому: від якої небезпеки Вінта вважає за необхідне мене захищати? Схоже, вона має на увазі конкретну загрозу, але не прохопилася мені жодним натяком, яка саме це загроза.
То, може, вона і є цим ворогом? Справжнім ворогом? Ота істота, яка в образі Вінти спілкувалася зі мною?
Я спробував зібрати докупи все, що знав про неї, і все, про що здогадувався.
Отже, існує химерна істота, яка інколи набуває форми легенького блакитного туману. Вона спроможна знаходити мене та переміщуватися до мене Тінями. Має здатність заволодівати тілами людей, цілковито придушуючи їхню особистість. Вона вештається поблизу мене вже багато років, а я про це нічого не знав. Найпершим її втіленням, про яке мені тепер стало відомо, була Ґейл Лампрон, колишня подружка Люка.
Чому вона обрала Ґейл? Якщо охороняла мене, навіщо проводити час у товаристві Люка? Чому не стати однією із жінок, з якими я зустрічався? Наприклад, Джулією? Але ні. Вона чомусь обрала все-таки Ґейл. Може, тому, що Люк становив для мене загрозу, і вона хотіла зблизька спостерігати за ним? Але фактично дозволила Люкові зробити кілька замахів на моє життя. Чи взяти Джасру. Ця істота визнала: їй було відомо, що за пізнішими замахами стояла Джасра. Чому вона просто не усунула Люка та Джасру? Могла ж заволодіти тілом Люка, змусити його кинутися під автомобіль, тоді вислизнути з останків, перебратися до тіла Джасри й вчинити так само. Вона не боїться помирати в чужому тілі. Я бачив, як двічі це робила.
Хіба що вона звідкись знала: всі їхні замахи на моє життя приречені на невдачу. Може, це вона знешкодила бомбу в поштовій скриньці? Може, то вона, незрозумілим чином, змусила мене відчинити вікна того ранку, коли газові конфорки виявились увімкненими? І, може, це вона доклала рук також до того, що не спрацювали всі інші спроби вколошкати мене? Але мені, як і раніше, здавалося, що значно простіше звернутися до джерела проблем і, таким чином, усунути саму проблему. Я знав, що вона не має жодних упереджень щодо вбивства. Це вона наказала вбити останнього з моїх нападників у Смертельному провулкові.
Тоді що?
На думку спадали дві можливості. Вона могла й насправді закохатися в Люка і тому знаходила змогу нейтралізувати його, не вбиваючи. Але тоді я пригадав, як вона діяла, перебуваючи Мартінесом, і ця версія відпала. Ця істота справді стріляла в Люка тієї ночі в Санта-Фе. Гаразд. Тоді залишається інша можливість: Люк не становив справжньої загрози, а
