Джек на Сході - Андрій Олегович Бєлянін
— Ви всі помрете, гаури!
— Нічогенька собі вітальна промова! — вмить обурився песик. — Гей ти, дірявий черевиче пророка Сулеймана! Або навчись розмовляти ввічливо з інтелігентним собакою, або я тебе покусаю!
Візир отетерів, його воїни знітилися.
— Шайтан?
— Сам такий, бовдуре! Зовсім культури катма. Я — Семюель-Сеїд-Акбар-ага-угу-Вілкінс! Позашлюбний син…
— Цить! — чаклун прикрикнув на учня і взяв ініціативу до своїх рук: — Джеку, будь ласкавий, притримай щелепи нашого цуценяти. Вітаю тебе, великий візире! Ми мирні мандрівники, котрі потрапили в біду, і дуже сподіваємося на мудрість і великодушність султана. Проведи нас до нього. Можливо, ми зуміємо бути корисними один одному.
— Мені до серця твоя промова, сивобородий аксакале! Рушайте за мною, глибокий розум нашого повелителя зуміє вирішити всі загадки, покарати винних і воздати праведним.
З цими словами візир розвернув коня. Божевільний Король поляскав Вілкінса по мокрому носі і… одним стрибком вибрався йому на спину.
— Залізайте, Лагуне! Якщо вже так ви-йшло, то особам нашого звання не пристало йти до палацу пішки. Коней, верблюдів або слонів ми не маємо, але ж Сем напевне нас виручить?!
— Еге… на все життя підрядився рятувати ваш королівський престиж! — звично забубонів песик, але дозволив старому чарівникові всістися на своїй спині позаду Джека. — Сам не розумію, з чого це я такий добрий? Ні, звичайно, мені доводилося чути про їздових собак, але ви впевнені, що на них їздять саме так?! Знову суцільне приниження…
Вілкінс брехав. Насправді йому страшенно лестило, що саме до нього звернена загальна увага. Він пихато вип’яв груди і, кумедно загрібаючи клишоногими лапами, урочистою ходою попрямував до палацу. Народ охав, ахав, цокав язиком і плескав у долоні. Про принцесу геть забули. Героєм дня, без сумніву, став незрівнянний Сем!
* * *Друзі очікували султана в тінистому садку, біля фонтану з золотими рибками, в оточенні розкішних квітів та мармурових лав. Його величність з’явився сам, без супроводу візира і всіляких мурз. Сторожі та охоронців також не було видно, але Джек слушно припустив, що вони одразу з’являться за першим же знаком володаря. Уся трійця з гідністю вклонилася, вітаючи великого Пуфіма-аль-Рахіма-Хасана ібн Рахата-Алі-Махмуда-паши-бей-Залимухеддінова.
— Занадто довге ім’я для того коротунчика, — пошепки доповів Сем на вухо Божевільному Королю. — Коли я стану його зятем, то обов’язково скорочу якось по-домашньому. Наприклад, просто Пуфик…
— Так це ви, невірні чужинці, винні у викраденні моєї єдиної доньки?! — несподівано радісним голосом заволав султан, посміхаючись до самих вух. — Гей, слуги! Зараз же несіть сюди найкращі вина, фрукти і солодощі, я хочу влаштувати тихе свято для моїх дорогих гостей.
Наші мандрівники аж роти пороззявляли від подиву, а їх величність щасливо вів далі:
— Ви гадали, у мене горе? О наївні північні варвари! У мене — радість! Присядьте ж і вислухайте коротку історію змученого батька. По-вашому, моя дочка — янгол на землі? Якби ж то! Вона вередлива, свавільна і в порушення Корану зовсім не слухає старших.
— Як я вас розумію! — вставив Лагун-Навіжений. — Ця сучасна молодь всюди однакова у своїй абсолютній зневазі до традицій, досвіду і думок старшого покоління.
— Гей, гей, гей! Нема чого тут клепати на мою безневинну наречену. Факти, факти давайте!
— Що сказав цей велетенський пес? — витріщився султан. — Про яку наречену мова? Присягаюся Аллахом, мені здалося, начебто він має на увазі мою…
— Вам здалося, ваша величносте, — підтвердив Джек, стискаючи руками щелепи болонки, яка шалено опиралася цьому. — Наш друг перегрівся на сонці, зазвичай він не ганить вінценосних осіб. То чому ж у вас радість?
— Тому що дванадцять принців та королевичів сусідніх держав приїздили просити руки нашої незрівнянної Гюль-Гюль, а вона усім відмовила!
— О моя вірна мишко! — не розтискаючи зубів, сентиментально просипів Сем. — Ти знала, що я по тебе приїду.
— Зрештою, всі ображені відмовою женихи готували війну проти моєї маленької країни. А тепер, коли її вкрали іфрити, немає приводу для кровопролиття!
— Але… хіба ви не хвилюєтеся за її життя? — вражено запитав Божевільний Король.
— Як же ж не хвилююся? — набурмосився султан. — Навіть дуже хвилююся! Хвилююся страшенно, пітнію, навіть заїкатися зараз почну, але робити нічого не стану. Викрадення наречених у нас на Сході — звична справа. Кажуть, що хан іфритів — наймогутніший чародій у світі. Йому підвладні і джини, і ракшаси, і навіть дрібні диви. У нього великий гарем, він бере за жінок найкрасивіших дівчат. Вони живуть у казкових розкошах і насолоді, а якщо вже моїй дочці виявлена така честь і я стану тестем хана іфритів, то на мій палац не посміє посягнути жодна нечисть.
— Досить логічно, — підтвердив Лагун-Навіжений. — Хоча особисто я не був би таким упевненим у порядності вашого незваного «зятя». Він же може забути одружитися як чесна людина. А якщо він збільшує свій гарем лише для колекції?
— Хай врятує нас Аллах від такої ганьби! — злякано відсахнувся Пуфім-аль-Рахім.
— Хвилиночку, — несподівано прозрів Джек, — але ж разом з принцесою ці негідники вкрали і леді Шелті! Я нікому не дозволю затягти до гарему власну наречену!
— О! Так тобі й треба, не будеш вередувати, — вирвався Сем, одним рухом голови від кидаючи друга у фонтан. — Топися, нещасний, а я пішов рятувати місяцеподібну Гюль-Гюль. Ну й… Шелті можу прихопити на зворотному шляху. Гей! Ти де? Ти що, справді втопився?
Божевільний Король виринув з води і, вчепившись у густе хутро величезної болонки, потягнув пса, не зважаючи на його опір, до себе.
— Що ти робиш, негіднику? Не смій мене мочити! Рятуйте шляхетного собаку!
Лагун-Навіжений посміхнувся, прошепотів заклинання, і легкий вихор підштовхнув Сема у пухнастий зад — цілий водоспад бризок впереміш із рибками окотив султана.
— Ходімо побесідуємо трохи далі звідси, — запропонував
