Крадій часу - Террі Пратчетт

І тут ящик почав лаятися. Лайка була приглушена і на чужинській мові, але всі лайливі слова були доволі інтернаціональні за змістом.

— Е-е… агов? — мовив Джеремі.

Ящик перекрутився і впав на один із довших боків, не припиняючи прокльонів. Щось там гупало зсередини, лунали ще гучніші прокльони, а ящик знову набрав вертикального положення, але цього разу його верх опинився в належному місці згори.

Одна його дошка відсунулася вбік, і на вулицю з брязкотом випав лом-цвяходер. Голос, який щойно лаявся, запитав:

— Чи не були б ви такі лашкаві?

Джеремі застромив лом у щілину, що утворилася, й наліг на нього.

Ящик розломився. Джеремі випустив з рук цвяходер. Там усередині… була якась істота.

— Я не шнаю, — буркнула вона, струшуючи з себе рештки упаковки. — Вішім клятих днів беш жодних проблем, а тоді ці ідіоти кидають тебе на пороші догори ногами, — він кивнув Джеремі. — Доброго ранку, шер. Припушкаю, що ви міштер Джеремі?

— Так, але…

— Мене швати Ігор, шер. Мої пошвідчення ошоби, шер.

Рука з накладеними, наче після виробничої аварії, швами простягнула Джеремі жмуток паперів. Він інстинктивно сахнувся, а тоді взяв їх, відчувши себе присоромленим.

— Мені здається, це якась помилка, — мовив він.

— Ні, жодної помилки, — заперечив Ігор, витягаючи з-під уламків ящика саквояж. — Вам потрібен ашиштент. А ви не шнайдете кращих ашиштентів, ніж Ігор. Це вші шнають. Чи можемо ми шховатишя від дощу, шер? Від нього мої коліна штають іржавими.

— Але мені не потрібен асист… — почав було Джеремі, хоч це було не зовсім правильно. Просто в нього асистенти не затримувалися. Ніхто не залишався в нього більше тижня.

— Доброго ранку, сер! — пролунав бадьорий голос.

Під’їхав ще один візочок. Цей був пофарбований лискучим і стерильним білим кольором, завантажений доверху молочними бідонами, і збоку мав напис «Рональд Соак, молочар». Джеремі розгублено глянув на сяюче обличчя містера Соака, котрий тримав у кожній руці по пляшці молока.

— Одна пінта, сквайре, як завжди. А, може, ще одна, бо ви ж не один?

— Е-е, е-е, е-е… так, дякую.

— А йогурт цього тижня смачненький, як ніколи, сквайре, — почав заохочувати його містер Соак.

— Е-е, е-е, мабуть, ні, містере Соаче.

— Може, бажаєте яєчок, вершечків, масла, масляночки або сирочка?

— Не тепер, містере Соаче.

— Ну, то й добре, — не знітився містер Соак. — Тоді до завтра.

— Е-е, так, — озвався Джеремі, а візочок покотився далі. Містер Соак був його приятелем, що на соціально-обмеженому лексиконі Джеремі означало «тим, із ким я розмовляю раз або двічі на тиждень». Він позитивно ставився до молочаря, бо той регулярно і пунктуально доставляв щодня пляшку рівнесенько о 7 ранку. — Е-е, е-е… до побачення, — додав він.

А тоді повернувся до Ігоря.

— Звідки ви знали, що мені потрібно… — почав було він. Але той дивний чоловік устиг зайти всередину, і стурбований Джеремі знайшов його вже в майстерні.

— О, так, дуже гарно, — сказав Ігор, оглядаючи все з виглядом знавця. — Це мікролашер «Тернбол Мк3», так? Я бачив його в каталоші. Шправді дуже гар…

— Я не просив ніяких асистентів! — урвав його Джеремі. — Хто вас прислав?

— Ми є Ігорі, шер.

— Так, я вже це чув! Слухайте, мені не…

— Ні, шер. «Ми є Ігорі», шер. Це така органішація, шер.

— Яка ще організація?

— Для рошміщень, шер. Рошумієте, шер, річ у тому, що… Ігор чашто втрачає швоїх гошподарів, хоч його вини тут, рошумієте, немає. А ш іншого боку…

— …у вас по два великі пальці, — щойно зауважив це Джеремі і не міг стриматися. — По два на кожній руці!

— О, так, шер, дуже шручно, — підтвердив Ігор, навіть не подивившись униз. — Ш іншого боку, ніколи не бракує людей, яким потрібен Ігор. Тому моя тітка Ігорина шашнувала це наше маленьке елітне агенштво.

— Для… багатьох Ігорів? — запитав Джеремі.

— О, наш там чимало. Велика родина, — Ігор простягнув Джеремі візитівку.

Там було написано:

Ми є Ігорі 

«Завжди готові надати поміч» 

Старий Ратгауз

Бад Шушайн

се-мейл: Єшмарштер Убервальд

Джеремі подивився на семафорну адресу. Його нормальне невігластво стосовно всіх не пов’язаних з годинниками речей на неї не розповсюджувалося. Він вельми зацікавився цією новою міжконтинентальною семафорною системою, коли почув про використання в ній годинникових механізмів для прискореного передавання вісток. Отже, можна було найняти Ігоря, виславши семаграму? Це принаймні пояснює швидкість, з якою він з’явився.

— Ратгауз, — вимовив він. — Це щось на кшталт міської ратуші?

— Шашвичай, шер… шашвичай, — погодився Ігор.

— То в Убервальді ви дійсно користуєтесь семафорними адресами?

— О, так. Ми готові хапати майбутнє обидвома руками, шер.

— …і чотирма великими пальцями…

— Так, шер. Ми можемо шхопити будь-що.

— І тоді ви прислали поштою самого себе?

— Швішно, шер. Нам, Ігорям, не швикати до дишкомфорту.

Джеремі кинув оком на передані йому документи і звернув увагу на одне ім’я.

Перший документ був підписаний. Принаймні в певному сенсі. Там було повідомлення, написане великими й чіткими, немовби надрукованими, літерами, а під ним ім’я.

ВІН БУДЕ КОРИСНИЙ

ЛЕҐІЖОН

Він пригадав.

— О, то це влаштувала леді Л女жон. Це вона вас прислала сюди?

— Шаме так, шер.

Відчуваючи, що Ігор очікував від нього більшого, Джеремі почав показово переглядати решту документів, які виявилися рекомендаціями. Деякі були написані чимось засохлим і коричневим — Джеремі мав надію, що то було таке чорнило — на одному текст був нашкрябаний олівцем, а в деяких були обпалені краєчки. Усі рекомендації були компліментарні. Невдовзі, однак, стала помітна певна тенденція стосовно всіх підписантів.

— Цей лист підписав якийсь Навіжений Доктор Ківш, — зауважив він.

— Ой, та його, фактично, не нашвали таким від народження, шер. Ше радше його прішвишько, так би мовити.

— Тобто, він став навіженим?

— Хто може шнати, шер?

— А Схиблений Барон Гага? Тут у графі «Причина звільнення» написано, що його розчавив палаючий вітряк.

— Випадок помилкової ідентифікації, шер.

— Справді?

— Так, шер. Я так рошумію, що юрба переплутала його ш Верешкливим Доктором Бешумцем, шер.

— Он як. Ага, — Джеремі перегорнув аркуш. — Я бачу, що ви і в нього працювали.

— Так, шер.

— І він помер від отруєння крові?

— Так, шер. Шпричиненого брудними вилами.

— А… Ніпсі Наштрикувач?

— Е-е, чи ви повірите, що він торгував шашликами, шер?

— Дійсно?

— Але не шовшім традиційно, шер.

— Тобто, він теж був божевільний?

— Ох. Мушу вишнати, що він мав деякі дивацтва, але Ігор ніколи не дає оцінки швоїм гошподарям чи гошподиням, шер. Таким є наш Ігорів кодекш, шер, — терпляче пояснив він. — Штаренький наш швіт був би кумедним, якби ми вші були однакові, шер.

Джеремі цілком розгубився, не знаючи,