Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

— Наші друзяки вернулись, — я здригнулася.

— А чому дівчина похнюпилася? Ви її чимось скривдили?

І нечисті довкіл зареготали, а безліч тварюк почали стрибати у споганеній церкві.

Та як тільки перший із них кинувся до нас, він ураз спалахнув і розвіявся попелом, доторкнувшись до освячених плит довкола нас.

— Що-о-о? — скреготнув зубами білий демон. — Що ви збираєтесь робити?

— Злитися з тобою, — сказав Вовк. — У спільному бажанні, То ти йдеш до мене, рогоносцю?

— У-у, — буркнув зведений до рівня білого демона всемогутній колись Диявол. — Злитися. А ти не пошкодуєш про це?

— Примусь мене це зробити, — сказав Вовк. — Нумо, давай.

— Даю, — сказав демон, і нечисті кинулися на нас.

Згортаючи, коцюрблячись та тягнучи за собою обпечені лапи.

— Є один вихід — за вівтарем, — сказав Вовк.

Пес творив молитву, тож він лише примружив повіки, даючи знак, що втямив його.

— Другий — у південно-східному куті, — сказала я. — Та ще два — при самому вході.

Пес кивнув.

— Ясно, що у підвалі. — А десь є ще…

— То як, готовий?

— Авжеж, — сказав Кіт.

— Стережись.

— І ти теж, — сказав Кіт.

Кіт нахилився й провів долонею по освячених плитах підлоги, наповнюючи їх світлом, і кинувся в гущу нечистих, котрі оточили нас. Немов крізь цегляний мур, що руйнувався обабіч нього й падав на нього.

Він рвучко продирався вперед, розкидаючи їх ударами кігтів. Але зуби його скреготали від болю, коли в нього вгризалися кігті та ікла.

— Дивись, — одного разу сказав Кіт і показав підошву черевика із забитими навхрест гвіздками. — Захисти себе. Захисти своє житло. Захисти всіх, кого любиш. Захисти бодай крихітний клаптик землі.

І тепер його підошви з хрестами із цвяхів витоптували нечисть, коли він пробивався вперед. Аж допоки перед ним постав посланий білим демоном сірий нечистий-убивця.

Та не встиг той накинутись на Кота, як він прохромив нечистого верхівкою хреста. Хрест зламався від цього удару, але демона було вбито.

Другий демон накинувся на Кота ззаду, але одразу ж сповз, хапаючись ослаблими лапами, за його плечі, а кинутий Вовком хрест стримів на його горбатій спині.

Але перед тим, як на Кота накинувся третій, він зробив переверт і, вже не підводячись з колін, розкрив долоню зі святою водою та зробив коло, відтак захистивши себе.

— Боже Мій, — шепотіли його губи, — спаси мене.

Тепер Кіт був захищений.

Та найважливіше було те, що кінець навощеного шнурка він уже тримав у руці.

Кіт тернув сірником об підлогу й підпалив його.

Запалений вогонь побіг по шнурку, а демони, що були неподалік від нього, кинулися врозтіч. Вогонь біг і запалював гноти — від свічки до свічки. Якийсь нечистий зробив спробу погасити одну зі свічок, але маленький вогник пропік його наскрізь миттєвим спалахом. Нечистий скрикнув.

Невдовзі вся церква засяяла від безлічі свічок, що горіли. Спалахнули також знайдені нами перекинуті панікадила.

Навіть шестеро найлютіших демонів, котрі весь час гарчали на нас, щулилися та відступали до вівтаря, де сидів білий демон.

Ікони, віддзеркалюючи світло, засяяли блакиттю. Демони дерлися по колонах та стінах догори, зграя нечистих плювалась і топтала карнизи.

— То що, поганці?! — посміхнувся Вовк. — побігаємо?!

Він доторкнувся до освітленої підлоги, зачерпнув сяйва й кинувся з кола, що нас захищало, прямо до білого демона, — той зійшов з вівтаря й відступив.

В ту ж мить з усієї церкви, немов велетенські пітекантропи, навперейми Вовкові кинулися демони-вбивці.

Один наразився на свічковий ряд, вдарився об колону й завмер під нею.

Другого Вовк ударив блискавицею Світла.

— Мерщій! — горлав білий демон.

Але Вовк устиг зманеврувати. Здійнявши наповнену світлом руку, він ударив по писку сірого демона, і той репнув на шматки. Вовк миттю кинувся до сходів на дзвіницю.

Він стрибнув на першу сходинку й прошепотів молитву, перетинаючи шлях демонам, які мчали за ним.

Але вони не розмірковували та не гаяли часу, а видиралися по стінах, прохромлюючи балки та плити перекриття. Услід за Вовком, хоч поки що не зважувалися нападати на нього.

Двадцять сім метрів нагору. Через сто шістдесят три сходини. Менше, як за тридцять секунд. Аби, вистрибнувши на люк дзвіниці, зіткнутися одразу з двома демонами-вбивцями, котрі встигли раніше