Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Я їх поінформувала, коли ми зіткнулися в парку. Але не певна, що вони повірили, — я була геть знесилена тоді. Тепер інша річ.

— Знаєш, Бертокові сподобався би твій кривавий хід думок. Але вб'ємо цих — прийдуть інші.

— А ти підеш, щоби просто їм здатися?

— Просто? Звісно, ні. Треба, щоби вони задовольнили своє бажання помсти і не заподіяли нічого іншим. Якщо вийде порозумітися, тоді все обійдеться. У мене є трохи аргументів та пропозицій. Я використаю всі.

— Гаразд. А я піду з тобою і повбиваю їх. Якщо аргументи та пропозиції не спрацюють, — похмуро відказала Варта, певна того, що перемовини з такими суперниками буде важко провести безкровно.

— Та і я не втрачу нагоди трохи поскубти тіні монстряків, — озвався позаду засапаний Амброз, наздоганяючи Варту й Златана. — Куди без мене рвонули? — він гнівно вирячив очі на брата.

— А з вас вийде непоганий дует. Обоє любите кидатися просто в серце небезпеки, — відповів чех без злості. — Ну ходімо вже, не витрачаймо фори, яку подарував Віслав.

Тут тиша палацу, застиглого в часі, раптом луснула, і звуки заповнили все. Стіни здригнулися: десь ліворуч прогримів вибух. Зі стелі посипалися шматки ліпнини. Шибки взялися тріщинами, як тонка крига.

— Здається, вони не встигли остаточно зняти закляття, — спохмурнів Амброз. — Онде гахнуло...

— Розберуться. Головне, що ми всі не злетіли в повітря.

У кінці коридору затупотіли кроки. Варта напружилась, але тоді пригадала безшумний рух кровопивць і зрозуміла, що попереду — лише люди. Створіння з плоті й крові.

Судді на чолі з Феліксом і група чеських магів поспішали вниз, до виходу.

— Суддя Златан! — австрієць, здавалось, дуже здивувався, побачивши їх тут. — І обоє Вартових. Що трапилось? Що зовні? Ми почули вибух...

— У лівому крилі щось бахнуло-таки. Але ми змусили угорців зняти закляття й потрапили сюди. Хочемо оглянути палац, щоб тут раптом не залишилося ще небезпечних сюрпризів. Це всі полонені?

— Так, — кивнув Фелікс.

— Тільки Якуб відстав, — похмуро озвався один із чехів.

— Ясно, — кивнув Златан. — Ми з Вартовими скоро приєднаємось до вас зовні. Унизу кандидат Віслав і глава світлих Алан, вони повинні затримати угорських заколотників. Чи ви раптом не зустрічали тут кровопивць?

— Кровопивць? — Емек кумедно кахикнув. — Ґдиби я їх побачив тут, то волів би ніколи більше не проводити зборів у Чернінському палаці.

Румунський суддя відділився від гурту, підійшов до Златана і суворо зміряв його поглядом:

— Якщо вони поруч, вам краще тікати. Матимете хоча б спокій до наступної ночі.

— А наступної ночі що? — гмикнув Златан. — Часником обвішатися?

Румун відповів не одразу.

— Ми не зможемо стати вашими заступниками перед кровопивською владою, — просипів він. — На них ще може справити враження статус судді, проте я не розраховував би на це занадто. Номінально ми не маємо договорів, які би регламентували співпрацю чи забезпечили вам шляхи до відступу.

— Знаю. Але в мене є недоторканність. Принаймні у світі магів. А ще — тут обоє Вартових. Як би ви оцінили наші шанси на перемогу в сутичці?

— Вельми високо. Тіньові, які не мають королівської крові, не володіють ані вмінням насилати туман, ані здатністю легко пробивати щити. Їхня сила суто в кількості. Найбільше остерігайтеся навіювання, та й воно може торкнутися лише когось одного. Проте якщо ви й переможете сьогодні, чутка про повернення повноцінних Вартових пошириться дуже швидко, і наступного разу по вашу душу прийдуть володарі непересічних сил, а не рядові воїни.

— Дякую за інформацію. Саме тому я хочу дійти з ними згоди сьогодні й не відкладати це до наступного разу, — відказав суддя чеський і підвищив голос, аби його почули й інші, а не лише Маріан: — До зустрічі внизу, панове. Сьогодні ж день виборів! Оце пекло буде!

Златан посміхнувся і рвонув сходами нагору. Варті здавалося, що йому просто горить якнайшвидше дістатися власної смерті.

«Але не діждуть, я не дозволю цього!» — пообіцяла собі чаклунка.

«І що ти зробиш?» — недовірливо допитував внутрішній голос.

«Все. Я зроблю все».

Коли нагорі сходів заворушилося повітря і в передсвітанковій сірості окреслилися тіні кровопивць, котрі перекривали їм шлях суцільною стіною, дівчина здригнулась. Але Златан не спинявся, піднімаючись їм назустріч. Тож і вона не мала права зволікати.

Чех завмер просто перед тіньовими, хоча поки що їх розмежовували невидимі щити. Варта й Амброз застигли на сходинку нижче.

— Я — Пожирач, панове, — голосно заявив Златан. — Я — чеський суддя. І я — вбивця принца Атанаса. Вислухаєте мене, перш ніж ми перейдемо до справи?

***

Штори на вікнах не пропускали навіть світанкової сірості, тому кімната, обрана для переговорів, потонула в темряві.

— Убивця може говорити, — прошипіли голоси, сплетені разом так міцно, як мотузка для петлі, яка от-от затягнеться смертельним вузлом.

Златан вийшов на середину зали. Кровопивці стояли півколом і невідривно, не кліпаючи дивилися на нього — багато-багато червонуватих крайок довкола очей горіли рівним світлом.

Варта спинилася поруч із магом, намагаючись не випускати з уваги жодного руху. Вона вже налаштувалася на сутичку і тепер підраховувала кровопивць та вишукувала їхні ушкодження. Передсвітанкова сизість знадвору навряд чи могла зашкодити монстрам, проте дівчина цілеспрямовано протягла павутину до вікна, щоб зірвати штору найпершим же рухом і дезорієнтувати їх. Також її увагу привернула люстра. Дорога, масивна, з десятками геть непрактичних кришталевих деталей. Які можуть дуже гарно тріснути й розлетітись. І вогонь, так. Варта перезирнулася з Амброзом. Він експерт, коли йдеться про вогонь і руйнацію. Знатиме, що робити.

— Я прийшов сюди сам, бо знаю вашу мету і хочу досягти порозуміння, — почав Златан.

— З убивцею порозуміння нема, — зашелестіли голоси, і червоні крайки очей пояскравішали. — За пролиту кров чи зірвану тінь має пролитися кров або впасти тінь убивці. Закон непорушний.

Маг кивнув.

— Так. Я знаю про правила кровної помсти — навіть більше, ніж хотів би. Але дозвольте прояснити ситуацію. Члени чеської фракції, які уклали угоду з вашими побратимами, порушили закони Центральноєвропейського конгломерату. Вони продавали чародійську кров. Відповідно, ваш принц і його посіпаки — не менші порушники.

— Чародійські виплідки отримували свою плату. Інше не цікавило їх.

— Так. Але саме розслідування їхнього злочину привело мене в полон до Атанаса і двох його соратників.