Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

Варта прокляла його подумки і вийшла вперед, остерігаючись, щоби зір не підвів її, як це траплялося раніше. Утім, хоч цих чудовиськ і було багато, вони не вселяли в неї той незборимий страх, який уміла навіювати трійця — чи не принцева то сила була?..

— Я — Пожирачка! — закричала дівчина, сподіваючись налякати чи спантеличити їх, не готових до зустрічі зі справжніми Вартовими. — Хто перший?

Проте кровопивці не нападали по одному. Вони накотилися хвилею з ікол, кігтів, тіней і шепоту всередині голови. Варта відбивалася навмання. Пригадувала, що вони бояться магії, бо вона більш нищівна для їхніх тіл, ніж для магів. Під її пальцями тріщали тіні. У голові тріщала напруга. Сили раптом виявилося ще менше, ніж здавалося. Кровопивці відсахнулися від вогню, яким угорець підтримав її. Чаклунка тут подумала, що вдвох — Вартова і могутній суддя — вони можуть вистояти. Вони прорвуться. Хай Берток і не міг торкатися тіней, але в усьому іншому його сила значно перевищувала те, що цієї миті тримала у своїх руках Варта.

Вона шарпнула павутину до себе, але ліва рука несподівано озвалася гірше. Її вже встигли різонути кігті почвар.

Раптом кровопивці застигли. Дівчина помітила, що в одного з них тліє тінь і він ошаліло збиває вогонь. Інший притискав до обпеченого плеча кістляву руку. Вони відійшли, ніби хвиля припливу, всі разом, плавними й нечутними рухами. І заговорили. Варта не чула ні слова, але вловлювала, як щось лилося, затоплювало холодне повітря довкола, не давалося її сприйняттю. Щось було тут — неосяжна, незрозуміла сила.

— Усе даремно, — раптом байдуже пробурмотів Дворжак. Потім зробив кілька кроків уперед і оминув Варту.

— Ти йдеш із нами, — шепотіння зливалося в один голос, глибокий і манливий. — Ти не маєш утечі.

Варта шарпнула чеського правлінця за руку, але той із нелюдською силою вирвався і попрямував до почвар, ніби не бачив нічого довкола, ніби голоси діяли гіпнотично саме на нього і лише на нього.

— Ти йдеш із нами, — повторили вони.

— Зробіть щось! — гаркнула Варта до Бертока, бо сама почувалася випитою.

Але суддя з дивною усмішкою спостерігав за монстрами. І за чоловіком, який рухався до них. І не робив нічого супроти.

Дівчина ступила вперед, але шум посилився і притиснув її до місця. Вона ще бачила кровопивць, розрізняла найдрібніші візерунки на тінях, чула важке дихання Дворжака, котрий мовби хотів спинитись, але не міг віддавати накази власному тілу. Та Варта теж не могла. Тіло затерпло.

Голоси — чи один багатоликий голос — двигтіли довкола неї, сплітаючись у щось глибинне й страшне, як перша пітьма першого темного чаклуна.

— Ти. Це ти. Ти негідне створіння, — жебоніли кровопивці. — Ти порушник слова свого. Ти вбивця. Вбивця. Вбивця!

З останнім «вбивця» Варті здалося, що хтось луснув величезну бульбашку довкола неї. Світ відразу ж заворушився. Вона відчула свої руки й ноги, своє дихання та ослаблу павутину на кінчиках пальців, і...

Щойно її очі знайшли Дворжака, як десятки кігтів та ікол простромили його тіло. Кров бризнула в усі боки. Чаклун не встиг навіть закричати. Мить — і ці кігті розірвали його, вивергаючи назовні скривавлені нутрощі, що квацнули на паркову алею. Чорна поночі кров, яку почвари так цінували, розтеклася довкола. Суха земля всотувала її швидко.

Нудота підкотилась до Вартиного горла. Дівчина закрила рот руками. Важка долоня Бертока стиснула плече несподіваним захисним жестом.

— Убивця мертвий, — прошипіли тіньові в унісон, не зводячи з Вартової та судді своїх окреслених червоним очей. — Передайте їм. Усі вбивці цієї ночі помруть.

Тіні щезли.

Варта опустилась на коліна, бо тремтіння трусило її тілом так, що вона не могла встояти на ногах.

Ці явно не давали клятви не проливати чаклунської крові. Кровопивці прийшли помститися тим, хто вбив їхніх вельмож. Отже, вони прийшли по Златана.

***

— Я хочу говорити з вашим представником. Хтось один — вийдіть сюди, і поспілкуємось, як дорослі люди, а не сором усього Конгломерату, — повторив Златан удруге, очікуючи реакції угорців. — Агов, на нас люди дивляться!

У відповідь — тиша. Суддя обсмикнув рукавички.

— Якщо до мене не вийде представник, я вб'ю першого, хто озветься. А потім другого. А далі побачимо.

За півхвилини з-за барикад таки вибрався один з угорських правлінців. Златан облизав губи, сподіваючись закінчити це швидко. Кровопивці турбували його більше. Тому він зрадів, що побачив навпроти знайоме обличчя. Угорець підійшов до нього.

— Якого чорта ви тут робите в переддень виборів? Відповідайте, Імране, — прошипів суддя.

— Ми, угорська фракція, вимагаємо, щоб нашого кандидата повернули до виборчого списку, — пробубонів зблідлий маг.

— Я питаю, що ви тут робите? — гримнув Златан. — Що за фарс із заручниками? Подумайте гарно, перш ніж давати відповідь чеському судді про те, що збираєтеся вчинити в його рідному місті.

— Ми певні, що наш керівник був змушений зняти свою кандидатуру під тиском. Наша фракція пам'ятає, що таке чесні вибори та гордість. Ми не дозволимо змішати Угорщину з болотом.

— Тоді я хочу побачити вашого кандидата й почути це від нього.

— Ми виступаємо самі.

— Можу зачекати. Позбудьтеся тим часом вашої ілюмінації. Ви загрожуєте не лише життям суддів, а й пам'ятці архітектури та прилеглим будівлям, не кажучи вже про життя простих людей. А завтра — день виборів.

— Якщо суддя Берток не зможе взяти участі, то виборів не буде.

Златан звільнив трохи сили, щоб Імран відчув її.

— Я рідко повторюю двічі. Але для вас зроблю виняток: я говоритиму виключно з вашим кандидатом. Ваші ж дії розцінюю як найвищу міру злочину — замах на життя представників суду. Якщо вам стає нахабства твердити, що угорська фракція самостійно вирішила піти на такий крок, то відповідати перед законом ви будете за своєю провиною. Кожен. Ви вже бачили, що я і з членами власної фракції не панькаюсь. А тепер — чекаю на суддю Бертока. Якщо він не з'явиться протягом години, то ми застосуємо проти вас силу. На цьому все.

Златан видихнув і першим пішов назад — до Алебарди, який зосереджено роздавав розпорядження алхімікам. Вони оточували палац мереживом заклять, що в найгіршому разі мали б стримати вибух і захистити будівлі поруч.

— Феліксе, я на місці, — маг набрав австрійського суддю. — Вимоги угорців передбачувані: Берток має бути